– Основна проблема пов’язана із певними підходами до змін в оподаткуванні аграрного сектору економіки країни. Це зобов’язання записане за Міністерством доходів і зборів, воно виписане в національному плані дій Президента на 2013 рік. Отож Міністерство доходів і зборів зобов’язане виконувати цей пункт свого плану. У нього є підходи до зміни системи оподаткування, пов’язані з фіксованим сільськогосподарським податком та пільгами з акумулювання ПДВ. Але ці підходи не відповідають ані інтересам сільгосптоваровиробників, ані вимогам, що містяться у наших зобов’язаннях перед СОТ. Ми просто втратимо механізм своєї участі в діяльності СОТ і вже не зможемо його повернути. Це передусім стосується пільг із ПДВ. Розмір цієї пільги становить достатньо значну суму протягом року, приблизно 13,5 мільярда гривень. Тут позиція в усіх тверда, і ми вважаємо, що цей механізм у складних умовах фінансування надає можливість господарникам мати певний ресурс власних обігових коштів.
   Національна академія аграрних наук має спільну і єдину позицію із сільськогосподарськими товаровиробниками і підтримує їх у тому, що змінювати систему оподаткування в цих складних для аграрного сектору фінансових умовах нині недоцільно.
   Також ми стоїмо на позиції, що податкова політика в Україні щодо аграрного сектору повинна завжди бути стимулюючою. Можлива також і регуляторна політика, і ми вбачали її у необхідності часткового перерозподілу від виробників до сільських громад. Але перехід на фіскальний елемент податкової політики вважаємо не просто передчасним, а зовсім неможливим атрибутом щодо аграрного сектору. Саме про це свідчить досвід багатьох країн, дотаційна практика Європейського Союзу, де, наприклад, на кожен гектар фермери отримують від 300 до 500 євро дотацій. Отож зменшувати пільги в Україні, особливо ж за складних умов недофінансування, на наш погляд, не просто недоцільно, нераціонально, а то й абсурдно.