За даними Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», мінеральні добрива формують найбільшу частку матеріальних витрат під час вирощування сільгоспкультур – вона сягає 20–25%. Для порівняння, пальне формує 10–12% витрат, насіння – близько 10%, а засоби захисту рослин – 7%.

Щорічна потреба України в добривах у фізичній вазі перевищує 5 млн тонн. У середньому аграрії вносять 1,8-1,9 млн тонн поживних речовин (у діючій речовині) на загальній площі до 23 млн га. За прогнозними оцінками ІАЕ, на весняну посівну 2026 року сільгосппідприємствам знадобиться 0,7–0,9 млн тонн у діючій речовині, або 2,0–2,5 млн тонн у фізичній вазі.

Водночас внутрішнє виробництво азотних добрив суттєво скоротилося. Якщо у сезоні 2024–2025 років виробництво аміачної селітри становило 1,99 млн тонн, то у сезоні 2025–2026 років – 1,016 млн тонн. До повномасштабного вторгнення Україна виробляла понад 5,2 млн тонн азотних добрив на рік.

«Поточні обсяги вітчизняного виробництва добрив через енергетичну кризу, дорогі газ та логістику становлять нині лише 20–50 % від максимальних, залежно від типу добрив. Тому тепер ринок мінеральних добрив значною мірою залежить від імпорту, який у 2025 році сягнув 3 млн тонн, наближаючись до довоєнних рівнів споживання. Утім, навіть за таких обсягів постачання дефіцит зберігається», – зазначив у коментарі Укрінформу завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення ННЦ «Інститут аграрної економіки», член-кореспондент НААН Олександр Захарчук.

Найбільш відчутно брак добрив фіксується саме в азотному сегменті. За словами науковця, річна потреба України у карбамідно-аміачній суміші (КАС) сягає 0,8 млн тонн, з яких майже 0,4 млн тонн припадає на весняне внесення. Дефіцит аміачної селітри оцінюється у 150–170 тис. тонн.

Науковці попереджають, що в разі затягування проблем із добривами найбільше постраждають культури з високою потребою в азоті. Йдеться насамперед про яру пшеницю, кукурудзу та соняшник, а також цукровий буряк і картоплю.

«Передовсім страждатимуть яра пшениця, кукурудза та соняшник. Ці культури традиційно вимагають інтенсивного підживлення азотом навесні, а від його дефіциту врожайність знижується особливо сильно. Менший вплив азотного дефіциту може спостерігатися в інших посівних культурах, зокрема ярому ячмені, вівсі та житі. Інакше кажучи, через затягування проблеми добрив найбільше можуть ослабнути врожаї першочергових ярих культур (зернових та олійних), а їх недобір – залежно від умов і строків постачання добрив – може сягати 10–20 % і більше», – прокоментував Олександр Захарчук.

«Найперше вирішення потребує розблокування морських логістичних шляхів для закупівлі аміачної селітри. Це, звісно, дасть змогу швидко закрити дефіцит у 170 тис. тонн, але не розв’яже повністю проблему наявного дефіциту. Морський шлях нині не безпечний і не стабільний, тому великі обсяги добрив фізично не зможуть швидко надійти на поля. Навіть наявні поставки не здатні вчасно компенсувати дефіцит у піковий період. Необхідно комплексно нарощувати імпорт та виробництво передусім  азотовмісних добрив», – наголосив Захарчук.

Джерело: Укрінформ