Дослідження спрямоване на виявлення та вирішення інституційних проблем спотворення державної аграрної політики України, коли «де-юре» декларується розбудова проєвропейського, селяниноцентричного аграрного устрою, а «де-факто» - створюються умови агрохолдингізації, монополізації земельних відносин й аграрних ринків, занепаду сільських територій, усунення механізмів громадського й суспільного контролю та відповідальності влади. Український народ підведено до межі втрати національного земельного багатства, сільської поселенської мережі, перспектив сталої просторової економіки. Усунення цих загроз звичайною владною політикою прийняття чергових стратегій розвитку чи імплементування Спільної аграрної політики ЄС є малоймовірним через укорінення в Україні саме проблемного інституційного середовища. Звідси, обґрунтовується методологічна та методична обмеженість «підходу стратегій» та потреба застосування інституційно глибшого модельного підходу до формування аграрного устрою та державної аграрної політики. Дослідження реалізовує спроможність інституціональної теорії виявити та усунути проблемні інститути та забезпечити інституційний базис сталого й конкурентоспроможного розвитку аграрного бізнесу й сільських територій України. Дослідженнями сформовано теоретичну базу пізнання аграрного устрою та конструювання його перспективних моделей. Аграрний устрій (та державну аграрну політику) структуровано, розглянуто та визначено в якості соціально-економічного інституту, а також сформовано відповідне методологічне й методичне забезпечення політик його змін. На цій інституціональній основі розроблено модельний алгоритм конструювання пронаціонального та євроінтегрованого аграрного устрою України, виділено його складові, їх змістовне наповнення та досягнуто їх синергетичної спрямованості. Процес моделювання аграрного устрою базовано на інституційно-матричному визначенні суспільного бачення його змісту (що і як розбудовуємо) та організаційному алгоритмі його реалізації через послідовно визначені та втілені візійні, політичні, реформаторські та управлінські дії зацікавлених «команд управління». Обґрунтовано формалізацію моделі аграрного устрою, що спочатку оформлюється у рамкові робочі програмні документи, а згодом – у прийнятті Закону України «Кодекс аграрного устрою України», та інших відповідних нормативно-правових актах. Застосування модельного підходу усуває проблемні інститути як через зміну формальної складової (писаних «правил гри» інституту аграрного устрою), так і через злам проблемних «неписаних правил гри» (звичок, «соціальних мемів»…) шляхом застосування організаційного алгоритму впровадження моделі на усіх рівнях аграрної економіки та сільських територіях.