Саме усе це середовище і має бути задіяним для успішності тих чи інших політик. А коли задіється лише його частина, як у нашому випадку Стратегіях, сподівання на успіх малі. До речі і досвід вітчизняних аграрних реформ саме це і підтверджує. Уже двадцять років аграрна політика України визначається прийняттям чергових Стратегій. Остання, про яку Ви згадували, навіть попри її євроінтеграційну базовість, не лише спрямована на частину інституційного середовища, але і як і попередні, мало пов’язана з його станом.

А тому ми і маємо спотворений результат. Коли «де-юре» у цих Стратегіях декларується розбудова проєвропейського, селяниноцентричного аграрного устрою, де йде мова про багатоукладну економіку з упорою на фермерство, середні підприємства, а «де-факто», – створюються умови для масового розвитку агрохолдингових груп, монополізації земельних відносин, обмеження доступу саме сільського аграрного підприємництва до галузевих ринків, прискорюється занепад сільських територій, послаблюється дія механізмів громадського і суспільного контролю відповідальності влади за таку політику. Тобто, нам показують одне, а так би мовити, «під водою» – маємо зовсім інше.

-Тобто, з Вашої точки зору, ця нова Стратегія не може гарантувати успішний розвиток нашого аграрного сектору?

Коротка відповідь – так, не може. Не може сама по собі: і за своїм змістом, і за своєю націленістю. Бо вона, як окремий документ не націлена на трансформацію всього інституту. Допустимо, хоча це і не зовсім відповідає її змісту, що реалізація нової Стратегії дасть найкраще проєвропейське законодавство для нашої галузі. Але стан вітчизняного інституту аграрного устрою блокуватиме все це нормативно-правове «добро», і ми будемо мати те, що маємо. Як казав Президент України Леонід Кучма: «Це ж було вже!».

-Ви хочете сказати, що вітчизняну аграрну політику потрібно розбудовувати не по Стратегіях, а за іншими підходами. Наприклад, Законами?

Дивіться, мова йде не про форму (у вигляді Стратегій, Законів) а про їхній зміст. Про їх спрямованість не на частину інституту аграрного устрою, яка є у вигляді нормативно-правових актів у кращому випадку їх цілісним комплексом – тим що в економіці називається «писаними правилами гри» або формальними інститутами, а має бути вплив саме на трансформацію всього інституту аграрного устрою.

Тоді по економічній теорії подібно практиці інституційних трансформацій у розвинутих країнах, і буде бажаний результат. Така природа зміни соціально-економічного інституту аграрного устрою (як і будь-якого іншого інституту, наприклад медицини, освіти тощо). Щоб досягнути результату потрібно спрямовувати зусилля на весь інститут аграрного устрою, а в якому документі ці дії описувати, – це питання зручності форматів.

Для мене як для науковця, кращим базовим форматом є спочатку опис бажаного у вигляді рамкової моделі аграрного устрою. А далі у кінцевому випадку ця модель має формалізуватись у прийняття Верховною Радою України Кодексу аграрного устрою України, як рамкового документа для спрямування подальших нормативно-правових актів і організаційних дій.

-Зрозуміло, але ж в Україні на початку 2000-х рр. відбулась аграрна реформа по Указах Президента, по Законах України, там не йшлося про Модель?

Дякую за таке запитання. Якраз ті реформи і були змодельовані аграрною академічною наукою. Усі ж у нас знають академіків НААН – Павла Івановича Гайдуцького, Петра Трохимовича Саблука, Юрія Яковича Лузана та багатьох інших. Якраз саме спочатку цими вченими і була змодельована трансформація всього тодішнього аграрного устрою. І не важливо, що це моделювання не було представлено в якійсь документальній формі, головне, – це продуманий, науково-обґрунтований її конструкт «в головах», у наукових публікаціях вчених.

Так, зараз ми розуміємо, що краще було б цю модель формалізувати у документ, який був би більш доступний для сприйняття галузевим громадським середовищем. Було б краще потім і вказувати, і контролювати владу й олігархат, щодо спотворення задуманого. Це так. Але головне там все ж було, а саме було модельне представлення трансформації не лише нормативно-законодавчої частинки, а всього устрою в цілому. Цілеспрямовано фокусувався вплив на зміну тодішніх соціальних звичок –«мемів» селян.

Наприклад трансформація: зі стану залежного, найманого працівника до усвідомлення можливостей самостійного господарювання з приватною власністю на майно та землю; усвідомлення можливості впливу на аграрну політику через входження до партій чи громадських об’єднань і т.д.

Фактично, це і є трансформація неформальної складової інституту аграрного устрою. Далі були колосальні зусилля, щодо трансформації організаційної складової інституту, а саме стимулювання створення нових форм господарювання. Це фермерські господарства, сільськогосподарські товариства, кооперативи, а потім їх об’єднання в громадські організації, а далі – формування Громадської ради при Мінагрополітики.

А далі у рамках цього модельного бачення, формування інституційних рамок, визначався комплекс системних реформ. Все це забезпечило прийняття взаємопов’язаних нових нормативно-правових актів зі створення нових форм господарювання, оподаткування, земельних відносин, державної підтримки, аграрних ринків тощо. Тобто, відчуваєте, що йшлося про трансформацію усього аграрного устрою, усього інституту аграрного устрою, а не лише про нові цілі, реформи, у вигляді гасел у Стратегіях.

-Але, при цьому теж не зовсім склалося як задумувалось, як Ви кажете, «де-факто» це вилилось у туж агрохолдингізацію та занепад сільських територій. Можливо, як на мене, саме через недостатню увагу до того, що відбувалось в інституційному середовищі аграрного сектору та й навколо нього?

Саме так. Виконавцями, а це Міністерство, концентрувалась увага на реформах ринків, земельних відносинах та інших формальних аспектах, тоді як значна частина інституту аграрного устрою жила, так би мовити, своїм життям, все більш і більш спрямованим галузевою олігархією. Через це і відбулось спотворення. І це продовжується далі.

-Ви кажете про олігархію, агрохолдингізацію. Поясність більш простіше, що це і чому це погано?

Олігархія – це зрощування великого бізнесу і влади. По факту це коли народні депутати, ключові чиновники Міністерств є або представниками великого бізнесу, або його утриманцями «в тіні». Зрозуміло, що для розвитку країни – це погана частина інституційного середовища. Що стосується агрохолдингів. Це певна форма господарювання у вигляді групи компаній, що по факту контролюються з одного центру (частіше по власності).

Наявність таких організацій сама по собі не є загрозою за умов, що вони не утворюють будь-яких монопольних проблем та не корумпують владу, іншими словами не переходять в олігархічний стан. До того ж великий бізнес має конкурентні переваги по інвестуванню у нові технології, розширення експортних спроможностей, підвищення продуктивності праці, менше потребує бюджетної підтримки, має більший потенціал у сплаті податків, особливо місцевих.

-Тоді перспектива України за агрохолдингами?

Хороші перспективи для України, як зараз кажуть «сталий розвиток України», будуть тоді коли основу її інституційного середовища формуватиме середній клас.

Тобто люди, які створюють своєю працею додану вартість і сплачують податки, так би мовити, «своєю масою». Саме, вони і формують підґрунтя сталого сільського розвитку.

І якщо брати аграрний сектор, то це фермерські господарства, інший, менший та середній сільський бізнес. Це і має, в першу чергу, бути пріоритетом державної політики.

А агрохолдинги у цій політиці – це можливості інноваційного розвитку галузі без особливих бюджетних вкладень. Головне тут – зберегти баланс, щоб агрохолдинги не подавлювали та не створювали монопольні проблеми для розвитку середнього класу. І це має бут закладено в основу проєвропейської моделі інституту аграрного устрою України.

-Ви багато говорите про інститут аграрного устрою. Чому для Вас це так важливо? Бо більшість сперечається не про інститут аграрного устрою, а про ту чи іншу державну аграрну політику?

Саме так, більшість говорить про політику, що виписуються у нових і нових Стратегіях. А потрібно говорити про інституційне середовище в цілому. Про що ми вже тут говорили. Але, щоб продуктивно розбиратись, потрібно спочатку уявити, що собою це інституційне середовище представляє. І виявляється, що пояснити, який у нас зараз є аграрний устрій, і яким ми хочемо його бачити у перспективі, ми не можемо без розуміння сутності інституту.

Ми чуємо із фахових, із популярних джерел, що Україна така бідна, нещасна, бо у неї не такі інститути, або вона має проблемне інституційне середовище. Ми чуємо, що Нобелівські премії з економіки присвоюються вченим, які займаються інституціональною теорією або спорідненими з нею теоріями. І саме вони пояснюють чому одні країни багаті, а інші бідні, чому одні нації розвиваються, а інші деградують, чому занепадають цілі території і т.д.

Тому так, вивчення інститутів, робота з ними – це не вигадки, це практика сьогодення розвинутих країн. І так, це складне явище для вивчення і, тим більше роботи з ним. Досить узагальнено я пояснюю явище інституту – саме у вигляді моделі. Сама по собі модель – це найкращий спосіб представлення чогось.

Наприклад, глобус – це модель планети Земля. Земля – це фізичний об’єкт. А інститут – це соціально-економічний об’єкт. Це явище важче уявити ніж фізичні об’єкти. І все ж воно має два «полюси», які визначають його сутність, формують його поле (ніби магнітне поле для Землі), тобто сутнісне або формуюче соціально-економічне поле.

З одного боку, це «полюс писаних правил гри» (вище ми вже говорили про це), а з іншого – «неписаних правил гри» (теж вище говорили про те, що у нас «в головах» – стереотипи, звички, «меми» і т.д.). Це у науці ми називаємо інституційними складовими інституту. Простою мовою є умовно прийняті державою Закони і є наша особлива поведінка, і відношення, в т.ч. і до виконання цих Законів. Між нами і під їх дією, дією цих «полюсів» в інституті знаходяться організації. Організації – це різні об’єднання людей (виробничі, соціальні, громадські) діяльність, активність яких і визначається цими інституційними «полюсами».  У сукупності, і ці інституційні «полюси», і організації формують інститут або інституційне середовище.

Ми говоримо про інститут коли у якомусь соціально-економічному явищі є усі ці складові. В аграрному устрої усі вони є. Є умовно окреме законодавство, є своєрідна «ментально-мемна» складова і є умовно, специфічні організації. Так, при цьому, інститут аграрного устрою знаходиться в середовищі різних загальнонаціональних інститутів. Вони, звісно, мають на нього, вплив, але для відпрацювання політики його змін ми маємо працювати, перш за все саме з ним. І маємо працювати щодо нього в цілому, а не щодо його окремих складових. Саме тому академічна наука і наполягає на модельному підході формування агарних політик, а не на підході стратегій. 

-Добре. А чи є у Вас якась практика, реалізований проєкт, щодо такої моделі для України?

Так, академічною наукою спільно з громадськими об’єднаннями фермерів та середніх сільгосппідриємств напрацьовані основи Селозберігаючої моделі аграрного устрою України. ЇЇ частина, а саме, селозберігаюча парадигма ринку землі була прийнята З’їздом Асоціації фермерів та приватних землевласників України, а також Радою Аграрного союзу України, як основа їх політично-громадських ініціатив.

Ця модель у 2018 р. чи 2019 р. представлена і Громадській раді при Мінагрополітики України. Правда в основу державної аграрної політики її положення не були прийняті. Як на мене, через нерозуміння значення саме інституційного підходу чиновниками та через її загрозу для олігархічного впливу. Спрацювало, так би мовити, звичка писати нові стратегії та відкидання всього того, що заважало б олігархії.

-Але ж усі ті Стратегії як правило писалися за підтримки міжнародних грантових проєктів. Невже вони не бачили цих недоліків?

 Так, ці Стратегії мають західну проєктну підтримку. Проєкти забезпечили виділення коштів, але їх виконавців й наміри цих виконавців визначав вітчизняний олігархічний вплив. До того ж, ми з Вами вже на це вказували, зовні (як «вершина айсберга») там закладені правильні зміни, але лише у «писаних правилах гри». При цьому такий підхід залишає можливість не змінювати усе проблемне інституційне середовище.

Наприклад в останній Стратегії фермерами вважаються усі форми господарювання, в т.ч. і суб’єкти агрохолдингових груп. Здається несуттєва деталь, але ж як при цьому бути з пріоритетністю середнього класу, як подолати деструктивну олігархію? І це не єдиний приклад. По таких прикладах може бути окрема розмова.

-Добре, це наша наступна тема для розмови. Розкажіть про Вашу Селозберігаючу модель аграрного устрою для України. У чому її суть та зміст? Чому саме селозберігаюча?

Буде важко коротко пояснити зміст цієї моделі аграрного устрою. Тим, хто цікавиться цим, я б дав посилання, де можна в електронній формі про це почитати. А по суті можна сказати наступне: селозберігаючий аграрний устрій – це певний (або бажаний) порядок соціально-економічної життєдіяльності на сільських територіях. Він охоплює виробництво, соціальну сферу, самоврядування тощо. Усе це взаємодіє та розвивається по визначених чинних Законах, іншими словами за «писаними правилами гри», а також під впливом укорінених там звичок людей, їхніх стереотипів і соціальних «мемів» – тобто за «неписаними правилами гри».

Тобто, як бачите, Селозберігаючий аграрний устрій – це той же специфічний інститут, про що ми вже говорили вище. Дана нами йому назва «селозберігаючий» – говорить про наші наміри розбудовувати цей інститут аграрного устрою так, щоб село і селянин були у центрі уваги державної аграрної політики. Щоб саме їх розвиток, підтримка їх розвитку було головним. Це називається – селоцентризм та селяниноцентризм. До того ж збереження та розвиток сіл – це базис сучасної просторової економіки, «зеленої економіки», а також сталого розвитку розвинених країн. Навіть сучасна війна свідчить, що оборона тримається за поселення.

Ми не повинні миритись з демагогією, про те, що сільські поселення – це рудименти, що молоді там ніколи вже не буде тощо. Так є величезні проблеми, і Україна вже не буде мати близько 30 тис. сіл, але принаймні третину з них ми можемо зберегти. І зберегти правильною політикою. Без них ми не будемо європейською країною, без них ми не матимемо сталого розвитку, а це – головний пріоритет розвинутого світу. Наприклад, у тій же Франції століттями і дотепер підтримується функціонування 36 тисяч сільських поселень. Ось такою і має бути сучасна просторова економіка та сталий розвиток.   

Тобто, Селозберігаюча модель аграрного устрою – це не видумане уявлення, а науково обґрунтоване бачення розвитку України. Саме у цьому спрямуванні й виписуються у ній відповідні зміни та трансформація інституту. Стають зрозумілі відповіді на прості питання, наприклад, чи політика децентралізації потребує повернення суб’єктності сіл у територіальних громадах? Так, потребує, і ми радимо як це зробити, враховуючи всі проблеми нашого сьогодення. Політика, щодо підприємництва потребує змін? Так, і ми вже вище про це говорили.

Невже важко, щоб підприємства, які господарюють на тій чи іншій сільській території, мали місцеву юридичну реєстрацію та платили податки до бюджетів сільських територіальних громад? Це стосується й підприємств агрохолдингових груп. Далі – пільги по оподаткуванню пов’язувати з умовою створення робочих місць або організації кооперації з селянами. Землекористування – теж прив’язка до селоцентризму. Загалом, з усіма цими рамками та орієнтирами можна детально ознайомитися за посиланням, яке я вже згадував.

І ще раз підкреслю: тут ми моделюємо послідовну та комплексну трансформацію по всьому інституційному середовищі, бо по іншому інститут аграрного устрою не змінити. Нам уся потрібно зрозуміти, що самі по собі Закони не можуть змінити звички, поведінку людей, розкрити їх проактивність у підприємництві чи громадянській позиції.

Історія людства має поодинокі випадки революційних змін всього інституту. І це як правило відбувалось через, або неймовірні організаційні зусилля, як до прикладу, колективізація СРСР, або через збіг організаційних зусиль з певним інноваційним проривом в технологіях, як відбувалось формування фермерського устрою в США.

-Що зараз заважає впровадити ці Ваші ідеї, цю Селозберігаючу модель аграрного устрою України?

Перш за все, потрібна політична воля, замовлення та прийняття такого проєкту державою. Зараз, під час війни науковцям потрібно докладати більше академічних зусиль для теоретичного і прикладного забезпечення такої роботи.

На жаль, не так багато наших прихильників серед вчених з освітніх закладів, а вони в основному, забезпечують розуміння проблеми серед молоді. У нас склалась непогана співпраця з галузевими громадськими об’єднаннями підприємств, але потрібно посилювати цю роботу. Без їх участі неможливе формування візій, робота по сприйняттю узгоджених модельних підходів.

Саме вони і політичні партії мають відстоювати потрібну галузі модель аграрного устрою, формалізувати її, а потім і впроваджувати. Тобто, не стільки хтось заважає, скільки це просто вкрай масштабна робота для усіх небайдужих. Цю роботу не можна відкладати, оскільки саме у повоєнний період та в умовах євроінтеграції з’являються нові та більші можливості для необхідної нації трансформації вітчизняного інституту аграрного устрою.

Джерело: АgroNews.ua