4 липня 2014 року на базі Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» відбулося засідання Координаційно-методичної ради Науково-методичного центру (НМЦ) «Агроекономіка» під головуванням заступника голови Координаційно-методичної ради НМЦ «Агроекономіка», заступника директора з наукової та інноваційної роботи Інституту аграрної економіки, академіка НААН Віктора Меселя-Веселяка.

У рамках заходу установи – співвиконавці Програми наукових досліджень (ПНД) 39 «Науково-методологічне забезпечення економічних засад конкурентоспроможного аграрного виробництва і розвитку сільських територій» представили звіти за І півріччя 2014 року про виконання науково-дослідних робіт (НДР) за підпрограмами ПНД 39, а саме:

39.01 «Теоретичні і методологічні засади забезпечення сталого соціально-економічного розвитку сільських територій»;

39.02 «Наукові засади забезпечення конкурентоспроможності господарських формувань і галузей в аграрному секторі економіки України та розвитку земельних відносин»;

39.04 «Науково-методологічні засади фінансового, інвестиційного та облікового забезпечення конкурентоспроможного аграрного виробництва».

В обговоренні звітів взяли участь науковці Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки»:

заступник голови Координаційно-методичної ради НМЦ «Агроекономіка», заступник директора ННЦ «Інституту аграрної економіки» з наукової та інноваційної роботи, завідувач відділу форм господарювання, академік НААН Віктор Месель-Веселяк;

вчений секретар, д.е.н. Людмила Курило,

завідувач відділу ринку матеріальних ресурсів, д.е.н. Олександр Захарчук;

завідувач відділу інвестицій, к.е.н. Микола Кісіль,

головний науковий співробітник відділу проблем галузевого і територіального управління, д.е.н. Володимир Россоха;

провідний науковий співробітник відділу науково-організаційного забезпечення та координації досліджень Степан Тивончук.

З урахуванням змістовності звітів, запитань та відповідей, а також оцінок, які дали їм керівники підпрограм, Координаційно-методична рада Науково-методичного центру «Агроекономіка» схвалила результати наукових досліджень за І півріччя 2014 року.

У рамках засідання відбулася презентація науково-інформаційного видання «Агроекономіка. Центр координації економічних досліджень НААН».

Довідково

Координаційно-методична рада Науково-методичного центру «Агроекономіка» є вищим органом управління діяльності Центру з питань планування і координації науково-дослідних робіт. До її складу входять керівники наукових установ, з яких складається центр, дійсні члени та члени-кореспонденти НААН, провідні вчені наукових установ, спеціалісти Мінагрополітики та інших установ АПК.

 

Завдання 39.01.00.04.Ф «Розробити теоретичні та практичні засади міжгалузевої інтеграції в розвитку сільських територій Полісся»

Керівник НДР:
д.е.н., проф., заслужений діяч науки і техніки України
Є.І. Ходаківський

Дослідження лабораторії економіки Інституту сільського господарства Полісся у 2014 році сфокусовані на моделюванні ефективних інтеграційних міжгалузевих зв'язків в контексті функціонування виробничих кластерів, поінформував
д.е.н. Євген Ходаківський.

На думку науковців, кластери є перспективною формою організації виробництва конкурентоспроможної продукції в країні та за її межами.

У функціонуючих кластерах провідних країн утворюється унікальне середовище, в якому акумулюються передові для певного регіону наукові розробки, проводиться пошукова діяльність у галузі виробництва новітніх форм сировинних продуктів, розробки та застосування новітніх біотехнологій, новітніх форм енергетичного забезпечення виробництва тощо.

Застосування кластерного підходу в Україні є необхідним підґрунтям для відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності інноваційного розвитку регіонів, досягнення високого рівня та конкурентоспроможності економіки.

Для України агропромислові об’єднання наразі особливо важливі, оскільки сприяють входженню до світової економічної системи, прискореному досягненню необхідного рівня конкурентоспроможності.

Доповідач представив авторський підхід до формування організаційно-економічного механізму управління міжгалузевими зв’язками, спрямований на забезпечення подальшого розвитку міжгалузевої інтеграції та покращення ситуації в аграрному секторі економіки.

Він передбачає утворення агропромислового ланцюга, який включає в себе такі етапи:

• підвищення врожайності сільськогосподарських культур;
• нарощування поголів’я тварин;
• реалізація системи поліпшення родючості ґрунтів;
• підвищення товарності підприємств;
• оновлення матеріально-технічної бази;
• збільшення виробництва продукції;
• залучення інвестицій та інновацій.

Такий підхід дозволяє визначити, чи вигідна та або інша форма об’єднання ланок з точки зору економії ресурсів підприємства, і оптимізувати структуру агропромислового об’єднання.

Проаналізувавши стан світової та вітчизняної галузей льонарства і хмелярства, науковці встановили конкурентні переваги в реалізації вітчизняної льоно- та хмелепродукції.

Льон та хміль залишаються основними технічними культурами в регіоні Полісся, нагадав доповідач. Це перш за все натуральна сировина:

• льон – для виробництва волокна, олії та інших видів продукції;
• хміль – для фармації та виготовлення пива з натуральних компонентів.

На думку науковців, їх вирощування може:

• сприяти ефективному веденню галузей льонарства та хмелярства;
• забезпечувати стабільне надходження коштів від реалізованої продукції.

У рамках дослідження науковці визначили:

• об’єктивні передумови для кластеризації галузей льонарства та хмелярства;
• критерії для моделювання льонарського і хмелярського кластерів в Житомирській області.
  Назад

Завдання 39.01.00.05.Ф «Обґрунтувати наукові основи дієвого програмно-цільового впливу на зростання ефективності та забезпечення сталості сільського розвитку»

Керівник НДР:
к.е.н. Н.М. Котько

Дослідження, яке проводить команда науковців Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН на чолі з к.е.н. Наталією Котько, має на меті обґрунтувати необхідні умови результативності застосування програмно-цільового підходу при вирішенні галузевих і територіальних проблем сільського розвитку регіону

Узагальнивши новітні зовнішні і внутрішні чинники, вплив яких обумовлює необхідність системної модернізації національної економічної моделі, вчені обґрунтували необхідність та доцільні напрями реалізації політики регіонального і місцевого розвитку відповідно до викликів сьогодення.

Вони здійснили SWOT-аналіз соціально-економічного розвитку сільських територій Карпатського регіону, а також проаналізували вплив нормативно-правових новацій бюджетної політики на зростання ефективності програмно-цільового підходу як чинника активізації соціально-економічного розвитку сільських територій.

З урахуванням кращого світового досвіду науковці окреслили дві базові концепції державної підтримки сільського розвитку та розвитку сільських територій, які можуть бути використані при галузевому та територіальному підході щодо провадження політики сільського розвитку.
Назад

Завдання 39.01.00.06.П «Розробити теоретичні та практичні засади зайнятості і мотивації праці сільського населення на регіональному рівні».

Керівник НДР:
к.е.н. А.О. Соколова

Презентуючи проміжні результати дослідження визначальних чинників соціально-економічного розвитку сільських територій регіону, що проводиться Волинською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН, к.е.н. Алла Соколова поінформувала, що науковці виокремили принципи формування моделі сталого сільського розвитку. Серед них основними є:

• цілеспрямованість;
• науковість;
• ієрархічність;
• принцип розподілу прав, обов’язків і відповідальності;
• системність;
• принцип забезпеченості сільського розвитку ресурсами;
• поєднання галузевого і територіального підходів до формування політики сталого сільського розвитку.

За її словами, адаптувавши існуючі методичні підходи, вчені розробили алгоритм проведення аналітичного дослідження сталого розвитку сільських територій, здійснили підбір та відбір відповідних індикаторів (стимуляторів та дестимуляторів) визначення його рівня, а також здійснили економічну оцінку трансформацій аграрного виробництва та ефективності функціонування сільськогосподарських товаровиробників в умовах сталого розвитку сільських територій досліджуваного регіону.

На основі проведеного дослідження було здійснено групування та визначено рейтинг адміністративних районів Волині за результативністю трансформаційних процесів та рівнем економічного розвитку.

На думку науковців, підвищення економічного рівня розвитку сільських територій та конкурентоспроможності аграрного сектора економіки повинно забезпечуватись як на національному внутрігалузевому рівні (зокрема через державну підтримку, ціновий паритет, розвиток кооперації, інтеграції, диверсифікації, продовольчого попиту тощо), так і в регіональному розрізі. Внутрішньообласна політика сталого соціально-економічного розвитку сільських територій повинна забезпечувати регіональний агропродовольчий розвиток кожного адміністративного району та області в цілому.
Назад

 

Завдання 39.01.00.07.П «Дослідити тенденції демографічного розвитку та зайнятості населення на регіональному рівні»

Керівник НДР:
к.е.н. А.П. Сава

Дослідження науковців Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН спрямовані 2014 року на проведення соціально-економічної оцінки трансформацій в сфері аграрного виробництва та обґрунтування ефективної реструктуризації сільського господарства регіону, зазначив у своєму звіті
к.е.н.Андрій Сава.

Одним із напрямів роботи є виокремлення причин низької ефективності результатів проведених трансформацій аграрного виробництва і формування напрямів подальшої реструктуризації сільськогосподарської галузі.

У рамках проведення аналізу зібраних статистичних матеріалів та оцінки результативності трансформацій аграрного виробництва дослідники встановили, що трансформація економічної системи України зумовила активне формування ринкових відносин та механізмів їх регулювання.

Значною мірою це вплинуло на формування нової організаційної структури господарювання в галузі, що відобразилося на розвитку підприємницьких структур ринкового типу, утворення фермерства та особистих селянських господарств. В результаті цього в Тернопільській області найбільшого поширення набули форми дрібнотоварного виробництва, на які припадає понад 50% валової продукції.

На думку вчених, іншою особливістю розвитку економічних відносин в аграрному секторі регіону є надзвичайна концентрація землекористування та виробництва сільськогосподарської продукції серед представників крупного бізнесу. Зокрема, серед зареєстрованих на 01.07.2012 1052 сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства, які володіли земельними угіддями, 5,6% суб’єктів із середнім розміром понад 2000 га обробляли 62,9% (понад 330,3 тис. га) сільськогосподарських угідь та при цьому виробили приблизно 73,2% валової продукції.

Оцінку результативності структурних трансформацій в аграрному секторі економіки Тернопільщини за роки аграрних реформ науковці здійснювали за розробленою ними системою. Вона включає такі індикатори:

• динаміка обсягів і економічної ефективності аграрного виробництва;
• динаміка рівнів продуктивності праці у сільському господарстві;
• динаміка показників, що демонструють продовольчу безпеку, у тому числі:

o   достатність споживання населення регіону,

o   доступність продовольства для населення регіону,

o   здатність виробничого потенціалу АПК регіону забезпечити достатність споживання і покриття експортом імпорту (продовольча незалежність регіону),

o   санітарно-гігієнічна якість продовольства для забезпечення безпеки харчування населення регіону;

• динаміка конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції;
• динаміка індикаторів, що характеризують комплексний розвиток сільських територій;
• динаміка індикаторів, що характеризують рівень життя сільського населення.

Третім напрямом роботи є проведення соціологічного дослідження з метою вивчення думки сільського населення регіону щодо оцінки результатів трансформаційних змін і пропозицій з подальшої реструктуризації галузі, поінформував Андрій Сава.
Назад

Завдання 39.02.00.03.Ф «Розробити теоретичні та методичні засади підвищення конкурентоспроможності в овочівництві на основі удосконалення економічних відносин та поглиблення інвестиційної привабливості галузі»

Керівник НДР:
к.е.н. В.П. Рудь

Цього року група науковців Інституту овочівництва і баштанництва НААН під керівництвом к.е.н. Вікторії Рудь працюють над удосконаленням напрямів підвищення конкурентоспроможності галузі шляхом формування кластерних об’єднань за участю суб’єктів інтеграції: виробників сировини, переробних підприємств та торгівельно-збутових організацій.

У рамках дослідження вони здійснили моніторинг та порівняння діяльності сільськогосподарських підприємств за фінансово-економічними показниками, а також дослідили вплив інноваційних розробок у виробництві на економічну ефективність та конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства.

На основі проведеної оцінки рівня конкурентоздатності підприємств овочепродуктового підкомплексу та за результатами зведених показників виробничо-фінансової діяльності підприємств при виробництві овочевої продукції науковці склали конкурентну карту регіонів за рівнем їх конкурентоспроможності.

Вони розробили інноваційні бізнес-проекти по основним овочевим культурам як методичний супровід вирощування товарних овочів у різних категоріях господарств та Галузеву програму розвитку овочівництва «Овочі України-2020». На думку науковців, ці напрацювання забезпечать розвиток галузі овочівництва за умов розширеного відтворення (рентабельність виробництва не менше 35%).
Назад

 

Завдання 39.02.00.15.П «Оптимізація розмірів господарств зони Степу для забезпечення конкурентоспроможного виробництва аграрної продукції»

Керівник НДР:
к.е.н. Ю.В. Кернасюк

У рамках дослідження рівня і типів спеціалізації аграрних підприємств та їх економічної ефективності науковці Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони зосередилися на вивченні проблеми пошуку раціональних розмірів господарювання на основі аналізу різних типів агроформувань – малих, середніх і великих, а також оцінці рівня їх спеціалізації та економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, поінформував к.е.н. Юрій Кернасюк.

На його думку, раціоналізація розмірів господарств має бути спрямована на:

• підвищення економічної ефективності;
• забезпечення оптимального використання технічних засобів і інших видів ресурсів;
• досягнення соціального і екологічного ефекту стійкого їх розвитку.

Науковці провели системне дослідження галузевої структури аграрного виробництва у 2009–2013 роках в цілому по Україні, зоні Степу і більш поглиблено – на матеріалах господарств Кіровоградської області. Такий підхід дозволив виявити основні тенденції і особливості розвитку аграрного сектору у цей період.

Дослідження показало, що протягом зазначеного періоду загальна чисельність агроформувань усіх типів і організаційно-правових форм зменшилася на 11,3%. При цьому 82,5% з них припадає на зону Степу. На думку науковців, це може пояснюватися поглибленням процесів спеціалізації і концентрації виробництва, а також тенденцією до зменшення чисельності фермерських господарств.

Порівняльне групування зведених статистичних даних показників виробництва валової продукції сільського господарства в розрізі 25 регіонів для України в цілому, та окремо для зони Степу і Кіровоградської області дозволило виділити три групи за рівнем спеціалізації:

• рослинницький, де частка валової продукції перевищувала 55% у її загальній структурі;
• тваринницький, де аналогічно її частка також перевищувала 55%;
• проміжний, де не було однозначної переваги.

Проведений аналіз показав, що нині  галузева структура аграрного виробництва має чітко виражений рослинницький напрям спеціалізації. Про це свідчить структура, що склалася:

• в цілому по Україні продукція рослинництва становить 67,3%;
• у зоні Степу –70,8%;
• на Кіровоградщині – 80%.

Науковці також встановили зв’язок між розмірами сільськогосподарських підприємств і рівнем рентабельності їх діяльності, як в середньому за 2009–2013 роки, так у кожному з цих років окремо.
Назад

 

Завдання 39.02.00.16.П «Організаційно-економічні засади розвитку сімейних ферм по виробництву продукції тваринництва в умовах Івано-Франківської області»

Керівник НДР:
Л.Й. Височанська

Досліджуючи організаційно-економічні параметри розвитку сімейних ферм по виробництву продукції молочного та м’ясного скотарства залежно від рівня концентрації поголів’я тварин в умовах Івано-Франківської області група науковців на чолі з Людмилою Височанською з Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН дійшли висновку, що за період реформування аграрного сектору економіки України тваринницька галузь, зокрема м’ясне та молочне скотарство, зазнало найбільш суттєвих змін у динаміці поголів’я та виробництві продукції. На їх думку, це пов’язано із складністю функціонування господарських формувань в умовах трансформаційних ринкових відносин.

Тваринництво Івано-Франківської області було і залишається провідною галуззю, яка має значний вплив на розвиток і стабільне функціонування економіки області та забезпечення населення продуктами харчування. Галузь забезпечується кормами в основному з природних сіножатей і пасовищ, які в структурі сільськогосподарських угідь у 2012 році займали 33,5% усієї площі. Орних земель в господарствах передгірної та гірської зони Прикарпаття є досить мало і вони становлять майже половину всіх природних кормових угідь. Худоба м’ясних порід ефективно використовує непридатні для інших цілей пасовища, трансформує у важливий для харчування людини продукт велику кількість малоцінних кормів, відходів виробництва при значно меншій витраті концентрованих кормів.

Впродовж останніх років спад виробництва тваринницької продукції стримується за рахунок зусиль малих господарських формувань, зокрема особистих селянських господарств та створених на їх основі сімейних ферм, які на даний час є основними постачальниками яловичини і телятини, молока на ринок.

Отримані науковцями результати досліджень щодо ефективності галузей молочного та м'ясного скотарства регіону свідчать, що сімейні ферми з чисельністю поголів’я тварин від трьох голів є прибутковими. І, незважаючи на жорсткі вимоги ринку щодо якості продукції дані господарства можуть ефективно функціонувати з понесеними капітальними витратами на виробниче та холодильне устаткування.

Організація та функціонування сімейних ферм сприятиме формуванню та посиленню організаційно-економічного потенціалу, отриманню конкурентних переваг та ефективності виробничої діяльності в цілому, забезпечення сталого розвитку й економічної стійкості до змінних умов ринку.

Не менш важливим фактором ролі особистих селянських господарств та сімейних ферм є розкриття економічного потенціалу сільського населення, створення соціально-економічної мотивації власників до ефективності праці.
Назад

 

Завдання 39.02.00.18.П «Науково-методичні засади підвищення конкурентоспроможності виробництва олійних культур в зоні Степу України»

Керівник НДР:
к.е.н. І.В. Чехова

У рамках виконання дослідження щодо оцінки економічної ефективності виробництва олійних культур в розрізі аграрних формувань зони Степу України науковці Інституту олійних культур НААН встановили, що виробництво основних олійних культур в Україні за 2011–2013 роки зросло на 3804,1 тис. т, або 30,7%, зазначила к.е.н.Ірина Чехова.

За її словами, це відбулося за рахунок збільшення обсягу виробництва:

• соняшнику на 2380 тис. т (27,4%),
• ріпаку – на 914,2 тис. т (60,4%),
• сої – на 510,0 тис. т (22,5%).

Кожна олійна культура має відповідний сталий напрямок використання, а саме:

• 99% обсягу соняшнику перероблюється на олію,
• понад 90% ріпаку експортується,
• 55% сої іде на експорт, а 38% – на виробництво олії.

Науковці також визначили розміщення посівів олійних культур в розрізі природно-кліматичних зон України. За їхніми даними, 70% посівних площ соняшнику зосереджено у зоні Степу, ріпак домінує майже порівну у зонах Лісостепу (41%) і Степу (39%), основні посіви сої розміщено в зоні Лісостепу (66%) і Степу (до 19%).

Аналіз виробництва олійних культур в зоні Степу України за останні три роки показав, що площа посіву цих культур збільшилася на 4% за рахунок соняшнику і ріпаку. При цьому продуктивність всіх культур зростала, а валовий збір збільшився на майже на 20%.

У рамках дослідження науковці склали рейтинги областей зони Степу за обсягами виробництва соняшника, сої та ріпака.

Проаналізувавши результати від реалізації олійних культур аграрними формуваннями зони Степу в розрізі окремих олійних культур, вони визначили рівень їх рентабельності.
Назад

 

Завдання 39.02.00.19.П «Організаційно-економічні засади використання можливостей сільського господарства для виробництва альтернативних джерел енергії (на матеріалах сільськогосподарських підприємств регіону)»

Керівник НДР:
к.е.н. Д.В. Неміш

Досліджуючи теоретичні основи та аналіз стану енергозбереження та використання можливостей альтернативних джерел енергії виробництва с.-г. продукції в регіоні, науковці Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН встановили, що в аграрній сфері економіки України для проведення сільськогосподарських робіт та збільшення валової сільськогосподарської продукції щороку використовується близько 1,9 млн т дизельного палива та 0,6 млн т бензину. Постійне зростання вартості паливо-мастильних матеріалів призводить до підвищення вартості сільськогосподарської продукції.

На думку к.е.н. Дмитра Неміша, комплексне вирішення проблеми енергозбереження - один із найбільш вірогідних для України шляхів успішного подолання економічної та енергетичної криз, входження до числа високорозвинених країн світу. Вирішення цієї проблеми дозволить нашій державі:

• різко зменшити залежність її економіки від імпорту енергоресурсів;
• провести структурну перебудову господарських комплексів;
• сформувати оптимальні рівні самоенергозабезпечення регіонів та галузей;
• забезпечити соціально-побутові потреби людини.

Поряд з використанням енергії сонця та вітру все більшого поширення набуває біонафта, різні тверді органічні матеріали та біогаз, які є продукцією сільськогосподарського виробництва. Основною перевагою біопалива над своїми традиційними конкурентами: нафтою, вугіллям, газом і ядерним паливом, є можливість його природного поновлення. На сьогоднішній день, біопаливо розглядається як основна альтернатива для традиційних видів пального.

Широке поле для подальших наукових досліджень у сфері виробництва та використання біомаси як альтернативного джерела енергії створює необхідність вивчення проблеми розробки методики визначення економічної доцільності застосування конкретного виду біомаси в енергетичних цілях та альтернативної оцінки його ефективності.
Назад

 

Завдання 39.02.00.20.П «Удосконалення організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності в садівництві»

Керівник НДР:
к.е.н.  Л.А. Костюк

Нові сорти плодоягідних культур та їх якнайшвидше впровадження у промислове виробництво – основний чинник підвищення конкурентоспроможності промислового садівництва, зазначила к.е.н.Людмила Костюк, презентуючи проміжні результати дослідження з систематизації теоретичних основ удосконалення організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності та оцінки економічної ефективності інновацій у садівництві, яке впроваджують науковці Інституту помології імені Л.П. Симиренка НААН.

За її словами. діюча нормативно-правова база містить неузгодженості та суперечності, які уповільнюють процес інноваційного оновлення основних засобів виробництва у садівництві – промислових насаджень, та недостатньо захищає права власників майнових прав на ОПІВ – сорти рослин.

На думку науковців, нинішня система правової охорони сортів рослин в частині захисту майнових прав на ОПІВ залишається недосконалою та недієвою, оскільки вона не може забезпечити ні матеріальної, ні моральної зацікавленості у створенні селекційними установами нових високоефективних та продуктивних сортів рослин, а отже не здатна стимулювати розвиток вітчизняної селекції. Це фактично призводить до згортання певних напрямів вітчизняних науково-селекційних програм і досліджень.

Результати системного аналізу вітчизняного законодавства з питань охорони прав на сорти рослин свідчать, що існуюча на сьогодні селекційна політика нашої держави неминуче призведе до послаблення конкурентоспроможності селекційних досягнень вітчизняних селекційних установ та витіснить насіння і садивний матеріал вітчизняних сортів із внутрішнього та зовнішнього насіннєвих ринків.

Найбільш негативним наслідком такої економіко-правової ситуації у галузі рослинництва в цілому буде виникнення економічної залежності вітчизняних виробників продукції рослинництва від іноземних постачальників-селекціонерів, які, зокрема, можуть змусити прямувати виробників шляхом «запрограмованого контрольованого технологічного відставання». Тобто, може виникнути можливість блокування розвитку вітчизняного виробництва продукції рослинництва, яка перешкоджатиме реалізації аналогічної продукції іноземних конкурентів.

У майбутньому зазначена тенденція може завдати значної шкоди національним інтересам, сприяючи створенню ситуації, коли жодне національне аграрне підприємство, яке спеціалізується на виробництві насіння або садивного матеріалу певних культур, не матиме права виробляти насіння (садивний матеріал) вітчизняних сортів, оскільки їх просто не буде в Реєстрі сортів рослин України. Через це може виникнути кабальна залежність вітчизняних суб’єктів насінництва (розсадництва) від іноземних селекційно-насіннєвих фірм.

У рамках дослідження науковці також встановили, що урожайність плодоягідних культур у сільськогосподарських підприємствах України у 2013 році зросла на 24,5% і склала 64 ц/га – проти 51,4 ц/га у 2012 році.

Попри це існуючий рівень урожайності є недостатнім для забезпечення високої конкурентоспроможності сільськогосподарських садівничих підприємств.
Назад

 

Завдання 39.02.00.21.П «Організаційно-економічні засади використання круп’яних культур в рисових зрошувальних системах»

Керівник НДР:
д.е.н. Р.В. Морозов

Презентуючи проміжні результати дослідження, яке має на меті здійснити економічне обґрунтування використання організаційно-технологічних новацій в рисівництві і реалізується Інститутом рису НААН, д.е.н. Роман Морозов, зазначив, що рисівництво, яке є невід’ємною складовою зернової галузі у Південно-степовому регіоні України, має перспективи зростання обсягів та ефективності виробництва рису і інших сільськогосподарських культур, які вирощуються в рисових сівозмінах. Йдеться, зокрема, про вирощування в рисових сівозмінах таких культур як рис, просо, гречка, сорго зернове, зерно яких переробляють переважно на крупу, пояснив він.

На думку науковця, у нинішніх умовах визначальна роль виробництва цих культур зумовлюється винятковим значенням круп’яних продуктів у харчуванні населення.

Для підвищення врожайності, збільшення виробництва зерна круп’яних культур, поліпшення його якості необхідно:

• застосовувати сучасну сортову агротехніку і механізовану технологію, що відповідають біологічним властивостям культур та ґрунтово-кліматичним умовам,
• створювати і впроваджувати у виробництво нові високоврожайні сорти.

Технічне переоснащення галузі рисівництва потребує значного збільшення обсягів інвестицій. Основними джерелами таких надходжень можуть бути:

• власні кошти сільськогосподарських підприємств, зокрема прибуток, амортизаційні відрахування та спеціальні заощадження, спрямовані на конкретні завдання;
• державні дотації (з державного і місцевого бюджетів) сільськогосподарським товаровиробникам на придбання техніки шляхом компенсації частини вартості техніки, передусім тракторів і комбайнів;
• довгострокові кредити комерційних банків на придбання складної техніки з компенсацією відсотків за кредити з державного або місцевого бюджетів;
• капітальні вкладення (інвестиції, що спрямовані на відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів).

Забезпечення населення України високоякісним рисом вітчизняного виробництва можливе за умов суттєвого збільшення посівних площ і валового виробництва рису в Херсонській області, де нині налічується 16,3 тис. га рисових зрошувальних систем.

На думку науковців, наразі існують невикористані резерви, які можуть сприяти подальшому збільшенню виробництва рису. Серед них, зокрема:

• проведення реконструкції внутрішньогосподарської мережі існуючих рисових зрошувальних систем, окремих об’єктів інженерної інфраструктури;
• проектування, будівництво контурних рисових системи;
• проектування, будівництво на базі контурних рисових системи нових рисових зрошувальних систем.

Експлуатація рисових зрошувальних систем дозволить потенційним землекористувачам оцінити переваги виробництва рису, який серед усіх злаків не тільки має найбільші перспективи підвищення продуктивності, а й сприяє підвищенню ефективності використання і покращенню еколого-агромеліоративного стану зрошуваних земель, зазначив Роман Морозов.
Назад

 

Завдання 39.02.00.22.П «Науково-методичні засади ефективного використання зрошуваних земель на інноваційній основі»

Керівник НДР:
д.е.н. Л.М.Грановська

Зрошуване землеробство належить до важливих складових агропромислового виробництва, та особливо потребує прискорення переведення його на інноваційну модель розвитку, зазначив к.е.н.Михайло Вердиш, звітуючи про результати дослідження сучасного стану впровадження інноваційних технологій у зрошуваному землеробстві та визначення ефективність їх застосування, яке проводить Інститут зрошуваного землеробства НААН.

Основними факторами, що підсилюють роль інновацій у розвитку галузі зрошуваного землеробстві, порівняно із виробництвом продукції на богарних землях, на думку науковців, є:

• значний вплив зрошувальних меліорацій на навколишнє середовище;
• випереджаючий розвиток технологій при використанні зрошення;
• більш висока конкурентоспроможність зрошуваного землеробства у зонах з нестійким та недостатнім зволоженням;
• вища матеріало- та енергоємність виробництва сільськогосподарської продукції на зрошуваних землях;
• необхідність залучення великих за обсягом інвестицій на тривалий термін.

Здійснивши аналіз стану впровадження техніко-технологічних інновацій у практику водного господарства та зрошуваного землеробства, вчені виділили такі нововведення:

• прискорений розвиток краплинного зрошення;
• впровадження в процес подачі та розподілу поливної води оперативного, надійного і точного водо обліку;
• використання інноваційних засобів захисту рослин;
• впровадження нових сортів рослин;
• використання інноваційних прийомів обробітку ґрунту.

Упровадження організаційно-економічних нововведень потребує змін в інституційному середовищі, перетворень в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств та органів державної влади. При цьому особливу увагу слід приділити удосконаленню орендних відносин на селі (майнових і земельних), а також із впровадженню адекватних статусу приватних підприємств їх організаційної побудови та організаційної структури управління.

Організаційно-управлінські інновації у зрошуваному землеробстві та водному господарстві повинні, зокрема, включати:

• оптимізацію виробничої структури водогосподарських підприємств з урахуванням принципу басейнового управління водними ресурсами;
• розробку ефективних форм господарювання на зрошуваних землях;
• поглиблення державно-приватного партнерства при використанні зрошувальних систем та виробництві сільськогосподарської продукції на зрошуваних землях;
• удосконалення системи ціноутворення на зрошувальну воду з урахуванням екологічного фактору.

Важливою складовою є визначення ефекту від розробки і впровадження інноваційних рішень, пов'язаних з формуванням організаційно-економічних механізмів, форм, методів і процесів, спрямованих на удосконалення техніки, організації виробництва, праці та управління. Воно проводиться з метою:

• визначення конкурентоспроможності товаровиробників та продукції, що випускається;
• оптимізації строків і підвищення ефективності виконуваних робіт на кожній стадії виробничого циклу;
• економічної оцінки та обґрунтування ефективності витрат на розробку і впровадження інновацій;
• визначення сумарного приросту чистого прибутку, який одержує підприємство в результаті впровадження наукових розробок.

У рамках дослідження науковці опрацювали методичні підходи до визначення ефективності інновацій у зрошуваному землеробстві, а також визначили систему показників, за допомогою яких розраховується ефективність інноваційних проектів реконструкції зрошувальної мережі.
Назад

 

Завдання 39.02.00.23.П «Оцінка соціально-економічної ефективності використання засобів біологізації землеробства»

Керівник НДР:
к.е.н. А.М. Москаленко

Дослідження групи науковців Інституту сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва на чолі з к.е.н. Анатолієм Москаленком цього року спрямоване на розробку теоретико-методичної бази визначення соціально-економічної ефективності використання засобів біологізації землеробства.

Огляд літературних джерел засвідчив, що на сьогоднішній день серед науковців і практиків немає єдиної думки щодо визначень економічної, соціальної та соціально-економічної ефективності використання інноваційних розробок.

Науковці трактують економічну ефективність, як порівняння здобутого результату з поточними затратами, які зумовили цей результат. Тобто, результат зіставляється або зі спожитими ресурсами (поточними витратами за певний період), або із застосованими ресурсами (окупністю живої та уречевленої праці), які брали участь у виробництві товарів (послуг) за цей період. Саме такий підхід використовується при визначенні економічної ефективності використання засобів біологізації землеробства.

Економічна ефективність завжди має бути пов’язана з соціальною ефективністю. Вона полягає у підвищенні рівня життя населення, ефективності суспільного виробництва і національного багатства країни.

Досягнення соціально-економічної ефективності потребує компромісу між рівнем досягнення соціальної та економічної ефективності.
Назад

 

Завдання 39.04.00.09.П «Інвестиційне забезпечення розвитку садівництва»

Керівник НДР:
к.е.н. Л.О. Барабаш

Науковці Інституту садівництва НААН цього року здійснюють дослідження інвестиційного забезпечення садівництва, обґрунтування нормативів і прогноз потреби інвестицій на створення (відтворення) виробничої інфраструктури галузі, поінформувала к.е.н.Людмила Барабаш.

Загальна площа садів в Україні складає 253,9 тис. га, у тому числі плодоносна – 221,7 тис. га. Останніми роками спостерігається тенденція:

• скорочення площ в сільськогосподарських підприємствах: у 2006–2010 роках на 8–12%, а у 2011–2013 на 2–3% щорічно;
• розширення на 1-3 % в господарствах населення.

Вироблена в країні плодово-ягідна продукція розподіляється таким чином:

• яблука складають 40%;
• груші – 35%;
• інші плоди –  по 1-6% в залежностей від породи;
• ягоди –  по 1-2%.

Основною культурою в промисловому виробництві традиційно залишається  яблуня (89%).

В останні роки в Україні закладається щорічно 3,2-4,7 тис. га насаджень. При цьому сади у віці від 20 до 30 років ще займають майже третину плодоносних площ і потребують заміни у зв’язку з їх сильною зрідженістю і низькою продуктивністю.

Можливості подальшого розвитку товарного виробництва плодів і ягід, переведення його на інноваційну основу значною мірою залежать від:

• коштів вітчизняних товаровиробників;
• іноземних інвестицій;
• залучення кредитних ресурсів.

Важливим джерелом фінансування залишається державна підтримка садівництва.

За даними Міністерства аграрної  політики і продовольства України, у 2000–2012 роках суб’єктам господарювання за рахунок коштів збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства відшкодовано 1160,7 млн грн на створення 48,9 тис. га плодово-ягідних насаджень. У 2009–2012 роках було виділено 358,2 млн грн на будівництво та введення в експлуатацію 22 холодильників з регульованим газовим середовищем ємністю 50,3 тис. т.

Слід враховувати, що у зв’язку з постійним подорожчанням усіх матеріалів та послуг, задіяних у виробничому процесі, нормативи витрат, за якими проводиться компенсація, часто значно нижчі їх реального рівня. Зокрема, у 2010–2012 роках на створення 1 га насаджень із державного бюджету було спрямовано в середньому 49,4–61,4 тис. грн. У 2013 році відшкодування витрат взагалі не здійснювалося.

Зважаючи на це, система державної підтримки галузі вимагає передусім удосконалення її нормативно-правового та адміністративно-організаційного забезпечення.
Назад

 

Завдання 39.04.00.10.П «Інвестиційне забезпечення розвитку тваринництва в сільськогосподарських підприємствах Західного Полісся»

Керівник НДР:
к.е.н. М.М. Лук’яник

Інвестиції є важливою умовою розвитку економіки, у тому числі аграрного виробництва. В галузі тваринництва потреба в інвестиціях є особливо відчутною, оскільки саме ця галузь за часи кризи зазнала найбільших втрат, зазначив
к.е.н. Микола Лук’яник, звітуючи про результати дослідження, що здійснює Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН цього року.

За його словами, сучасний стан тваринництва в сільськогосподарських підприємствах Рівненської області характеризується занепадом матеріально-технічної бази. При цьому порівняно з 1990 роком:

• поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) скоротилося у 18  разів;
• поголів’я свиней – у 5 разів;
• виробництво м’яса зменшилося у 4,3 разу, у т.ч. яловичини та телятини – в 28,5 разу,
• обсяги виробництва молока зменшилися у 9,3 разу.

Водночас споживання м’яса та м’ясопродуктів в області скоротилося з 69,2 кг в 1990 році до 47,9 кг у 2011 році, молока і молочних продуктів – з 389,8 кг до 239,0 кг.

Загалом в останні 5 років чисельність ВРХ на Рівненщині стабілізувалася. Однак в сільськогосподарських підприємствах, де вирощується лише п’ята частина ВРХ, триває спад.

У рамках дослідження встановлено, що вирощуванням ВРХ та виробництвом м’яса  в Рівненській області займається лише 13% господарюючих суб’єктів. Серед них:

• 76% спеціалізується на молочному скотарстві;
• 19% – на м’ясному;
• 5% – м'ясо-молочному.

Ще 17% серед цих господарств планують ліквідувати галузь тваринництва.

За даними науковців, лише 4% сільськогосподарських підприємств Рівненської області, що займаються вирощуванням ВРХ, готові інвестувати у нові об’єкти галузі, а 15% господарств планують до 2015 року проводити реконструкцію та модернізацію приміщень.

На думку вчених, тривала збитковість тваринницької галузі призвела до того, що в період 2001–2013 років основним напрямком здійснення інвестицій в основний капітал сільського господарства України залишалося рослинництво.

Практичні результати досліджень планується випробувати в одному з господарств Рівненщини на основі впровадження розробленого проекту розвитку вирощування м’ясної худоби.

На основі аналізу стану галузі м’ясного скотарства в господарстві запропоновані основні організаційні та інвестиційні  заходи на 3 роки.

В результаті реалізації проекту очікується подолання збитковості галузі з 2-го року та початок продажу племінного молодняку з 3-го року проекту.
Назад

 

Завдання 39.04.00.11.П «Науково-методичні засади формування кормовиробництва в інвестиційних проектах розвитку тваринництва»

Керівник НДР:
к.е.н. Н.А. Спринчук

Тваринництво нині вважається малоприбутковою, а іноді навіть нерентабельною галуззю сільського господарства, зазначила к.е.н. Наталія Спринчук, звітуючи про результати дослідження, проведеного Інститутом кормів та сільського господарства Поділля НААН.

Вартість кормів є основною складовою собівартості виробництва молока та м’яса у тваринництві. Тому при плануванні інвестицій у тваринництві важливим завданням є визначення кормової компоненти у негативних та позитивних грошових потоках за інвестиційними проектами.

За розрахунками науковців, у результаті порівняння кормової компоненти в інвестиційних та поточних витратах при створенні ферм у різних підгалузях сільського господарства частка витрат у кормо виробництво, характерна для інвестиційних проектів:

• у скотарстві становить близько 29% всіх інвестицій;
• при створенні свиноферм – близько 12,4%;
• у птахівництві – близько 10% капітальних вкладень.

Натомість кормова компонента у поточних витратах найменша в проектах зі створення ферм ВРХ – близько 60%, а найбільша – у птахівництві – біля 65,3%. 

Оскільки кормова компонента у поточних витратах на утримання ферм та комплексів досить значна, вважають науковці, то й віддача від неї також висока. Частка кормовиробництва у виручці від реалізації продукції тваринництва може визначатися пропорційно до частки витрат на корми у загальній виробничій собівартості продукції тваринництва. Таким чином, кормова компонента у доходах:

• від реалізації продукції скотарства складає близько 60%;
• у свинарстві кормовиробництво забезпечує близько 64% доходів;
• у птахівництві – близько 65%.

Нині в Україні активно проводиться підтримка інвестиційного розвитку тваринництва. Зважаючи на суттєвий обсяг кормової компоненти у складі інвестиційних витрат при створенні тваринницьких ферм та комплексів, близько 10–30% коштів державної підтримки повинні спрямовуватися у кормовиробництво як основу розвитку основних підгалузей тваринництва.
Назад

 

Завдання 39.04.00.12.П. «Науково-методичні засади обліку інноваційної продукції та аудиту її комерційного використання»

Керівник НДР:
д.е.н. В.М. Жук

У рамках виконання завдання Інститут обліку і фінансів НААН розробив методичні підходи до організації роботи з оцінки вартості, постановки на баланс та обліку використання об’єктів інтелектуальної власності в процесі інноваційної діяльності, поінформував к.е.н. Володимир Метелиця.

За результатами досліджень видано «Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку інноваційної діяльності в науково-дослідних установах» (автори: Бездушна Ю.С., Жук В.М., Жук Н.Л.; за ред. В.М. Жука).
Назад

 

Завдання 39.04.00.13.П. «Науково-методичні засади формування корпоративних фінансів підприємств агро продовольчого комплексу на ринку цінних паперів»

Керівник НДР:
д.е.н. А.Д. Діброва

Науковці Інституту обліку і фінансів НААН здійснили обґрунтування організаційних та методичних засад складання звітності сільськогосподарських підприємств за міжнародними стандартами, зазначив к.е.н. Володимир Метелиця.

За результатами досліджень підготовлено видання «Бухгалтерська звітність сільськогосподарських підприємств: практичний посібник» (автори: Б.В. Мельничук, Н.Л. Жук, Л.С. Стецюк та ін.; за ред. Б.В. Мельничука).

Напрацювання апробовані на аграрних підприємствах у рамках міжнародної програми САРА – «Сертифікований професійний бухгалтер АПВ» у Київській, Полтавській, Черкаській, Чернігівській областях та серед бухгалтерів державних підприємств-дослідних господарств НААН.
Назад