«Профільні спеціалісти попередньо оцінюють втрати на рівні щонайменше 25 % медоносних територій і бджолиних роїв, хоча дати точну оцінку нині дуже складно. Виробничий потенціал галузі бджільництва продовжуватиме знижуватись і надалі», — каже в розмові з Тижнем Богдан Духницький, провідний науковий співробітник Інституту аграрної економіки.

В Україні традиційно найбільше виробляють соняшникового, гречаного, ріпакового, акацієвого, липового меду й меду з різнотрав’я, зібраного з квіток кількох рослин.

Переважно солодку продукцію Україна постачає на ринки Євросоюзу. У 2021-му загалом експортувала 57,6 тисячі тонн меду, з них до ЄС — 50,7 тисячі тонн, або 88 %. За 2023 рік експортували 55,4 тисячі тонн меду, зокрема на європейські ринки — 51,7 тисячі тонн. Переважно український мед купували Німеччина, Польща, Франція, Іспанія, Італія, Греція, Румунія, Бельгія та США.

За попередніми даними Україна посіла четверте місце в рейтингу найбільших експортерів меду 2023 року. Висока концентрація зовнішніх продажів на ринках Євросоюзу ставить нашу галузь у критичну залежність від цінової кон’юнктури європейського ринку. Крім того, з червня 2024 року Євросоюз запроваджує обмежувальні заходи для окремих видів української продукції, одним з яких є мед.

«Україні треба диверсифікувати експорт й фокусуватися на постачанні на ринки США, Японії, Канади, Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, — пояснює Богдан Духницький.

— Звісно, вихід на нові ринки потребує проведення попереднього глибшого дослідження умов і конкурентів. Однак українська продукція навіть тепер частково присутня на деяких із них: американському, японському і канадському».

Є інша проблема: часто наш мед за кордоном продають з європейським маркуванням. Водночас продукція коштує значно дорожче, ніж її придбали в українських пасічників. За словами експертів, формувати однорідні партії експорту складно через різних виробників меду. Тому майже весь український мед роками експортують у бочках — нефасованим. Отже, ми продаємо сировину без створення доданої вартості. У Європі її доробляють, фасують і на упаковках виробником вказують не Україну, а країни ЄС.

Приклади перероблення меду або самостійного виходу на експорт малими фермерами є і зараз. Однак вони поодинокі. «Самі виробники визнають, що низький рівень експортних цін змушує їх продавати мед на внутрішньому ринку, де можна швидше отримати гроші за реалізовану продукцію», — каже Богдан Духницький.

«Змінити ситуацію можливо тільки комплексно: із залученням не лише виробників та експортерів, а й відповідних державних органів разом з активізацією діяльності галузевих асоціацій, — пояснює він. — На нинішньому етапі виробникам, якщо вони хочуть отримувати преміальну ціну за власний мед, треба практично доводити, що їхній продукт якісний і безпечний, усі ланки виробничого ланцюжка цілком простежуються.

Найперше — власну продукцію треба фасувати. Водночас слід додатково розв’язувати питання географічних зазначень на упаковці та розширювати асортимент. Тобто пропонувати не лише чистий мед, а також із різними добавками та смаками. Це сприятиме появі й розвитку справді брендованого солодкого продукту бджільництва з України на постійній основі».

Питання вартості меду завжди було дискусійним між виробниками й переробниками продукції. Наразі на внутрішньому ринку України гуртові ціни 2023–2024 років становлять 70–90 гривень за кілограм меду. Уроздріб за кілограм просять 250–300 гривень.

На міжнародному ринку у 2021–2022 роках ціна українського меду зростала. Тоді тонна продукції коштувала 2,8 тисячі доларів. 2023 року експортна ціна для України знизилась до майже 2,2 тисячі доларів за тонну. На початку цього року продукція подешевшала до 1,9 тисячі доларів за тонну.

Заразом галузь бджільництва нині має ті ж проблеми, які дошкуляли пасічникам ще до початку війни.

Найперше — точність статистики. Оскільки 99 % виробництва меду припадає на господарства населення — дрібних виробників, які переважно не зареєстровані належно, ми не маємо остаточних даних із кількості виробництва меду в Україні. Учасники ринку припускають, що реальний обсяг виробництва до початку повномасштабного вторгнення міг сягати 100 тисяч тонн.

Проблема в слабкій комунікації між основними суб’єктами ринку — виробниками, посередниками та експортерами. Як наслідок — поява балансових диспропорцій, за яких надлишкове виробництво часто спричиняє зниження внутрішніх та експортних цін меду, а тому зменшує доходи виробників.

«Це свідчить про недостатню сформованість ринку меду зі зрозумілими правилами гри. Водночас постійною проблемою є використання застарілих технологій виробництва й перероблення меду, що впливає на його подальше позиціювання на глобальному ринку, — наголошує Богдан Духницький. — Додатковим викликом стає неконтрольоване використання засобів захисту рослин. Разом з випадками масової загибелі бджіл погіршується екологія».

Джерело: Український Тиждень