За темпами формування сортових ресурсів Україна випереджає Німеччину, Францію та Польщу. Але свій генетичний потенціал національні сортові рослинні ресурси досі не реалізують на повну.

У Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні, у червні 2020-го налічувалося майже 12 тис. сортів, гібридів та ліній. Із них 8731 — це сорти та гібриди (для промислового виробництва й комерційного обігу), а 2799 — лінії (для визначення та підтвердження гібридного складу для забезпечення авторських прав). Зокрема, 868 гібридів та 783 ліній соняшнику, 1285 гібридів та 1811 ліній кукурудзи, 2693 гібридів овочевих.

Аналіз динаміки державної реєстрації сортових ресурсів (за роки незалежності України) дав змогу виявити суттєві зміни в їхньому кількісному та якісному складі. Скажімо, 1991 року у Реєстрі налічувалося вітчизняних 890 сортів (53% загальної кількості), то вже 2019-го цей показник зріс до 4844 (41%). частка сортів української селекції за цей період зменшилася на 12% (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка державної реєстрації сортів рослин, придатних для поширення в Україні

Що пропонують і що купують 

Уповноважений орган, що проводить державну реєстрацію сортів, щороку отримує від українських та іноземних заявників від 1000 до 2000 заявок на проведення кваліфікаційної експертизи (рис. 2). Відповідно, до реєстрації надходить близько 1500 сортів, з яких близько 70% створено іноземними заявками. На кінець 2019 року до Реєстру було внесено 8871 сорт та гібрид (без ліній). Із них 4991 — іноземної селекції і лише 3880 — вітчизняної. Чимало налічується й «мертвих сортів» (понад 60%) — тих, за якими не ведеться первинне насінництво, а також тих, якими засіяно не більше 10 тис. гектарів (близько 500–700 сортів та гібридів). 

Рис. 2. Динаміка подання заявок на сорти рослин

 

Загалом потенційна пропозиція на ринку насіння і садивного матеріалу в Україні завжди суттєво відрізняється від обсягів фактичного продажу (і залежить від сприятливості умови для реалізації певного сорту). Приміром, для розмноження сортового добазового, базового сертифікованого насіння (первинне насінництво) було використано трохи більше третини (до 3,5 тис.) із наявних у Державному реєстрі сортів та гібридів. 

Сьогодні, на жаль, районування сортів замінила реєстрація з рекомендаціями щодо поширення у великих ґрунтово-кліматичних зонах — Степу, Лісостепу, Поліссі. Проте не враховується можливе їх розміщення у вузьких агрокліматичних підзонах і областях (занесення до держреєстру навіть для однієї ґрунтово-кліматичної зони дає право поширювати сорт чи гібрид на всій території країни). Втім, така заміна була зумовлена необхідністю адаптації вітчизняного сортовипробування до вимог і положень, передбачених єдиними методиками організації досліджень і порядку реєстрації сортів Міжнародного союзу з охорони прав на сорти рослин. Зокрема, широкі можливості для маневрування сортами тепер мають товаровиробники. 

Виробників насіння поменшало 

У Реєстрі протягом семи років їх скоротилося майже утричі (до 500 у 2019 році, як порівняти з 2013-м, коли їх було 1400). Разом із тим, попри відомі економічні труднощі, вдалося зберегти пріоритетність саме вітчизняної селекції для сортів зернових, зернобобових, круп’яних, декоративних, лікарських та ефіроолійних культур. Торік її рівень по пшениці (проти 1991 року) сягає 72%, технічних культурах — 72, ячменю — 58%, а по винограду, прядивних, декоративних, ефіроолійних і лікарських рослинах — від 85 до 96%. У середньому по всіх видах рослин рівень української селекції становить 44% при загальному їх рості від 890 сортів у 1991 році до 3880 — у 2019-му (табл. 1). 

Таблиця 1. Структура видового складу сортових ресурсів України

Віддамо належне іноземній селекції — вона створила багато сортів із цінними ознаками й властивостями. Наприклад, гібриди цукрових буряків іноземної селекції мають досконалішу форму і хімічний склад, ніж українські. Крім переваг за хімічним складом коренеплодів, іноземні гібриди часто переважають українські за врожайністю, збором цукру з 1 га, а також якістю садивного матеріалу. Іноземне насіння має високу схожість, енергію проростання. Воно зазвичай дражоване, інкрустоване, добре захищене від шкідників та хвороб. 

У Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні (на 11.06.2020), потужно представлені кукурудза, цукровий буряк, соняшник та пшениця французької й німецької селекції (табл. 2). Меншою мірою — польської та російської. Іноземні сорти, окрім високої продуктивності, мають ще й відповідні технологічні якості, що найкраще проявляються в тих умовах, де були створені. У складних ґрунтово-кліматичних, агротехнічних та екстремальних погодних умовах України вони не мають переваг (ще й можуть завдати збитків). Натомість нові вітчизняні гібриди проявляють широку біоадаптивність та в кілька разів вищу стійкість до хвороб. Вітчизняні сорти групи зернових, порівняно з іноземними, стійкіші до посухи і до проростання в колосі, краще адаптовані до місцевих умов, оскільки були тут створені. 

Таблиця 2. Кількість сортів рослин різних країн у Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні станом на 11.06.2020

Безумовно, цим галузь завдячує науковим закладам Національної академії аграрних наук України — селекціонери НААН створили близько 58% українських сортів, а це майже чверть усіх, що внесені до Реєстру. 

Маємо потенціал. А підтримку? 

Для забезпечення сівби прогнозованих площ в Україні необхідно мати щорічно до 2,2–2,5 млн тонн високоякісного насіння різноманітних сортів лише зернових культур, з них озимих — 1,5– 1,8 млн тонн і 0,6–0,7 млн тонн ярих зернових. За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, потенційний обсяг виробництва сортового насіння і садивного матеріалу може щорічно становити від 50 до 60 млрд гривень. 

Нині в Україні вже на повну потужність працюють 47 насіннєвих заводів, і практично кожна область може забезпечувати потреби сільськогосподарських виробників у якісному насінні, а разом із тим — наблизитися до умов сортової сертифікації насіннєвого матеріалу з можливістю виходу на міжнародний ринок. 

У 2019 році НААН України було реалізовано насіння майже на 500 млн гривень, або близько 18 млн доларів (це у 100 разів менше, ніж результат однієї, не найбільшої, іноземної компанії). На жаль, згаданий показник не можна віднести до найуспішніших результатів світового виробництва насіння. 

У системі НААН насінництво ведеться у 46 наукових установах, 135 дослідних господарствах, по 550 сортах і гібридах 87 сільськогосподарських культур. Щорічно виробляється понад 5,0 тис. тонн добазового насіння первинних ланок, 60,0 тис. тонн базового насіння, 1,1 тис. тонн батьківських форм гібридів кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, сорго, 70–80 т насіння овочевих та понад 100 т баштанних культур, 20,0 тис. тонн базового насіння картоплі, 1,5 млн штук саджанців плодових культур, 1,5 млн штук саджанців винограду, а також насіння та саджанці інших культур. За темпами формування сортових ресурсів Україна випереджає Німеччину, Францію та Польщу. 

Натомість нині рівень забезпеченості аграріїв насінням української селекції становить по кукурудзі — 30%, соняшнику — 25%, ріпаку — 20%, цукровому буряку — 15%. Відтак Україна щорічно імпортує 30–35 тис. тонн гібридного насіння кукурудзи, а також 27–30 тис. тонн соняшнику, 8–10 тис. тонн насіння ріпаку та 0,6–0,7 тис. тонн цукрового буряку орієнтовно на близько 500 млн доларів. При цьому варто взяти до уваги, що більшість іноземних насіннєвих компаній побудували свої заводи на території України та для локалізації власного виробництва вже на території нашої держави здійснюють продаж насіння вітчизняним товаровиробникам, не завозячи його з-за кордону. 

Таблиця 3. Динаміка сортового складу озимої пшениці в Україні

Позитивні зрушення досягнуто в сортовому забезпеченні вирощування головної української культури — озимої м’якої пшениці. За післявоєнні роки вирощування цієї продовольчої культури суттєво змінилися основні напрями її селекції. Так, порівняно з 1990-м у 2019 році в Державному реєстрі кількість сильних сортів озимої пшениці збільшилася у 5 разів, кількість філерів зменшилася у 4 рази, збільшилася кількість середньоранніх, середньостиглих сортів (табл. 3). 

За багаторічними даними, продуктивність озимої пшениці на дослідних полях експертних закладів державної системи охорони прав на сорти рослин у 2019 році досягла 115 ц з 1 га, що майже в 10 разів більше, ніж ще вісімдесят років тому (табл. 4). Як бачимо, досить багато вітчизняних та іноземних сортів мають продуктивність на рівні 11–12 т із гектара, що досить важливо для забезпечення продовольством населення у майбутньому. 

Таблиця 4. Темпи сортозаміни в Державному реєстрі рослин, придатних для поширення

Упродовж лише 2019 року в результаті діяльності наукових організацій до вітчизняного патентного відомства було подано 3838 заявок на видачу охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності (у 2012 році — 3097), зокрема 2352 заявки — на винаходи і 1486 — на сорти рослин (у 2012 році — 2834 та 263). 

Кількість одержаних охоронних документів у 2018 році становила 2797, із них на винаходи — 2369 та на сорти рослин — 328. У 2019 році видано патентів на сорти рослин — 522 штуки. 

Подальше формування сортових рослинних ресурсів, передусім за рахунок сортів рослин вітчизняної селекції потребує вдосконалення механізму його законодавчого, організаційного, науково-технічного, технологічного, фінансового, кадрового й іншого забезпечення. 

Не простежується відчутних зрушень у селекції на посухостійкість і жаростійкість. Частка відносно стійких сортів пшениці озимої та цукрових буряків становить майже половину, для кукурудзи, ярого ячменю й гороху — більше як 60%. А це в період світового глобального потепління змушує сільськогосподарських виробників ретельніше переглядати своє ставлення до високоврожайних, але не зовсім стійких до посухостійкості сортів рослин вітчизняної селекції. 

Суттєвої активізації потребує розвиток селекції гібридів. За цим показником вітчизняні селекціонери помітно відстають від закордонних. Недостатньо уваги приділяється науково-дослідними установами України селекції сортів, продукція яких призначена для технічної переробки. Фактично припинено створення сортів рижію, редьки олійної, рицини, гірчиці, коноплі, льону-кудряшу та багатьох овочевих культур, серед яких столові буряки, капуста кольрабі, савойська капуста, спаржа та інші. 

Випало з поля зору українських селекціонерів створення сортів люпину білого і жовтого та багаторічних трав, особливо люцерни, конюшини білої, конюшини гібридної, еспарцету й тимофіївки. 

Попри високі темпи сортозаміни, які відстежуються в Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення, відсоток сортозаміни по основних сільськогосподарських культурах у 2019 році становив для пшениці озимої — 84%, ячменю ярого — 68, пшениці ярої — 97, кукурудзи — 77, цукрових буряків — 57, соняшнику — 74 та картоплі — 26% (табл. 5). 

Вважаємо, що вплив сортозаміни на підвищення врожайності основних сільськогосподарських культур залишається ще вкрай недостатнім, про що показує порівняння прогнозованої продуктивності з фактично одержаними результатами. 

Свій генетичний потенціал національні сортові рослинні ресурси не реалізують на повну. Дається взнаки низький рівень взаємодії власника сорту, виробника насіння й державного регулювання цих процесів. Через необґрунтований добір сортів аграрії ризикують втратити до третини валового збору врожаю та його якості (як свідчать багаторічні дані держсистеми з охорони прав на сорти рослин). 

Селекція й насінництво нині переживають не найкращі часи: ефективність державної програми формування і здійснення сортової політики дуже низька, а контроль у насінництві через постійне реформування відповідних органів вкрай недостатній. Відповідно, ринок перенасичено низькоякісним насінням сортів сумнівного походження. Офіційна статистика сортових посівів відсутня, тому неможливо простежити за використанням інтелектуальної власності та виплатою роялті, а відповідно, й податків до бюджету. У середньостроковій і навіть довгостроковій перспективі Україна може збільшити експорт насіння у десятки разів. Можливості щодо нарощування потужностей насіннєвих заводів з кожним роком невпинно зростають. Щоправда, створення нових сортів рослин потребує чималих матеріальних та інтелектуальних витрат. У середньому на виведення нового сорту витрачається понад 10 років, нового гібрида — трохи менше, 3–5 років. За підрахунками науковців, на невеличку за обсягом селекційну програму (група 2–5 осіб, мінімальна кількість обладнання, приміщень та земельних ділянок для вирощування рослин та одержання їх насіння) щороку витрачається майже 250 тис. доларів. Враховуючи строк створення сорту, загальні витрати можуть становити 1,5–3,0 млн доларів. 

Нині Україна щороку закуповує іноземного насіння на 0,5 млрд доларів. Тож іноземне насіння реально виграє конкуренцію, як порівняти з вітчизняним, щодо овочевих, кормових та деяких технічних культур, а також соняшнику, ріпаку, цукрових буряків, де його частка коливається від 70 до 90%. І все це на тлі зменшення державної підтримки вітчизняної селекції, зокрема й наукових установ НААН. За прогнозними оцінками науковців ННЦ «Інститут аграрної економіки», така ситуація стане підґрунтям для зростання (втричі!) експорту до України іноземного насіння — до 1,5 млрд доларів, а з часом — повного витіснення вітчизняних сортових ресурсів з ринку насіння й садивного матеріалу, що загрожує продовольчій безпеці України. Демпінгові ціни великих партій насіння іноземних фірм тиснуть на ціни аналогічного вітчизняного насіння. Особливо значні порушення зазначено щодо насіння цукрових буряків, ряду овочевих культур, квітів і багаторічних і газонних трав. 

Викликів наразі вистачає 

Щодо найближчих перспектив розвитку вітчизняного насінництва науковці вважають, що необхідно удосконалити нормативно-правову базу його сертифікації (на сьогодні ми входимо лише до чотирьох схем сортової сертифікації із семи) й налагодити ефективний контроль за суворим дотриманням відповідних вимог на усіх рівнях. Також слід посилити інтеграційні процеси вступу України у світову насіннєву спільноту, адаптувавши галузь до відповідних вимог як для проведення сертифікації насіння, так і виробництва посівного матеріалу. Насінництво як галузь аграрного виробництва доцільно розглядати в тісному поєднанні із селекцією, відновивши програму державної підтримки виробництва насіння високих генерацій та створення і зберігання насіннєвих фондів. 

Необхідно розвивати й широко запроваджувати систему «фірмової» селекції, насінництва та регіонального розподілу сортів і насіння, коли установи-оригінатори й їхні партнери відповідають як за створення сорту та запровадження його у виробництво, так і за якість продукції, що йде на ринок. А за промислового виробництва насіння неухильно дотримувати вимог насінницьких технологій на всіх етапах — від сівби до збирання й зберігання. 

Для підтримки виробництва вітчизняного насіння високих генерацій слід розробити і запровадити ефективний державний механізм збору ліцензійних платежів (роялті та селекційні платежі) за використання сортових ресурсів як об’єктів інтелектуальної власності, створити регіональні системи насінництва сільськогосподарських культур — селекційно-насінницького центру, насіннєвого заводу і регіонального кооперативного об’єднання виробників насіння та розробити механізм управління ринком насінництва щодо збільшення обсягів пропозиції та продажу вітчизняного сертифікованого насіння, подальшого його здешевлення, поліпшення якості й асортименту. 

*** 

Об’єктивна реальність і аналіз накопиченого досвіду ще раз підтверджують, що врегулювання проблем, пов’язаних із функціонуванням ринку сортів та насіння, за своїми масштабами впливу на подальший розвиток агропромислового комплексу нашої держави важко переоцінити. Виходячи з позицій України в Світовій організації торгівлі й майбутнього членства в Європейському Союзі, вважаємо за необхідне: 

• здійснити подальші заходи щодо приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння, що сприятиме міжнародній торгівлі для груп таких культур, як підземна конюшина та подібні види, трави та бобові, овочеві; 

• розробити чіткий механізм одержання роялтних платежів на основі реального відображення використання вартості насіння та садивного матеріалу, використовуючи ліцензійні й субліцензійні угоди та їхню реєстрацію незалежним органом обліку, нагляду та контролю; 

• встановити державне замовлення на створення нових сортів рослин вітчизняної селекції, фінансування державної експертизи сортів рослин і державних програм підтримки насінництва. Розв’язання цих та інших проблем дасть можливість налагодження міжнародної співпраці у сфері охорони прав на сорти рослин і комерційного обігу насіння й садивного матеріалу, а також сформувати сортові рослинні ресурси відповідно до потреб сьогодення та розвитку насінництва в Україні.

 

Джерело: АгроМаркет