Незважаючи на те, що у пояснювальній записці до законопроєкту № 3656 зазначається, що «розвиток економічних відносин країни у напрямі зближення з ЄС передбачає приведення норм податкового законодавства до загальноєвропейських вимог», фактично положення даного проєкту нормативно-правового акту не направлені на врахування міжнародної – у першу чергу, європейської – практики з даного питання, наголосив завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н. Леонід Тулуш, коментуючи ухвалення 17 вересня 2020 року Верховною Радою України проєкту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставки податку на додану вартість з операцій з постачання окремих видів сільськогосподарської продукції» у першому читанні.

На його думку, реалізація положень законодавчої ініціативи навпаки віддалить практику справляння ПДВ в Україні від положень базової Директиви ЄС та acquis.

У разі практичної реалізації положень законопроекту № 3656, якими передбачено зниження ставки ПДВ на поставки окремих видів сільгосппродукції з 20 % до 14 %, порядок справляння ПДВ у сфері агропромислового виробництва знову стане унікальним і не матиме європейських, а, можливо, і світових аналогів, зауважив експерт.

По-перше, згідно з положеннями Директиви Ради ЄС 2006/112/ЄС від 28.11.2006 «Про спільну систему ПДВ» (ч. 2 ст. 98) «знижені ставки ПДВ застосовуються лише до поставки товарів або послуг за категоріями, визначеними в Додатку III», поінформував науковець.

Даним Додатком з-поміж іншого передбачено, зазначив він, харчові продукти – тобто, товари для безпосереднього споживання людиною, а не продукти проміжного споживання, до яких відноситься необроблена с/г продукція. У тому числі, велика рогата худоба і живі свині, незбиране молоко, пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, соєві боби, цукровий буряк тощо, про які йдеться у законопроекті, пояснив експерт.

По-друге, в ЄС, у разі запровадження зниженої ставки ПДВ на етапі виробництва товару, її дія продовжується до етапу поставки кінцевого продукту кінцевому споживачу (В to С). Саме в такий спосіб забезпечується цінова доступність певних товарів/послуг для споживачів – у нашому випадку, продуктів харчування – і саме в цьому сенс застосування зниженої ставки ПДВ, підкреслив Леонід Тулуш.

Втім, законопроєктом № 3656 понижена ставка ПДВ запроваджується лише на етапі постачання непереробленого продукту і жодним чином не впливає на зниження ціни кінцевого продукту для споживача. Адже на наступних етапах руху товару буде застосовуватись стандартна ставка, яка знівелює ефект попередньо застосовуваної пониженої ставки, пояснив науковець.

Таким чином, положення законопроєкту № 3656 фактично не відповідають положенням базової у цьому питанні Директиві Ради ЄС 2006/112/ЄС, і передбачають запровадження певного податкового експерименту, наслідки якого для кожного з учасників економічних відносин досить складно спрогнозувати, наголосив Леонід Тулуш.

Унікальний режим оподаткування запроваджується в нашій державі не вперше, нагадав експерт. Навпаки, за часів незалежності України справляння ПДВ у сфері агропромислового виробництва на «загальних» засадах здійснювалось лише протягом 2018-2020 років. До цього з кінця 90-х років і до 2016 року застосовувався режим ПДВ-акумуляції, у 2016 році – режим так званого «розщеплення» ПДВ, а у 2017 році – режим квазіакумуляції ПДВ.

При цьому унікальні порядки та режими справляння ПДВ були направлені на фінансову підтримку вітчизняних сільгосптоваровиробників – платників ПДВ. Причому це здійснювалось у спосіб, що не суперечив вимогам СОТ, а пізніше – acquis сommunautaire.

Нині ж унікальність режиму справляння ПДВ у сфері агропромислового виробництва буде зумовлена не потребами підтримки сільгосптоваровиробників чи споживачів продуктів харчування, а необхідністю формування економічних вигід для трейдерів необробленої сільгосппродукції, поставки якої оподатковуватимуться за пониженою ставкою, підсумував Леонід Тулуш.