Малі форми господарювання повинні зайняти свою нішу у виробництві і наданні послуг на тій сільській території, де вони функціонують, зазначила заступник директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Ольга Ходаківська, виступаючи на слуханнях Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин на тему: «Малі форми господарювання як основа сталого сільського розвитку в контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом». Захід відбувся 29 травня 2019 року.

У свої доповіді «Земельна політика щодо підтримки малих форм господарювання в країнах-членах ЄС» вона окреслила окремі аспекти земельної політики в країнах – членах ЄС та її впливу на розвиток малих форм господарювання, а також, яким чином ми можемо імплементувати цей досвід в Україні.

Мета земельної політики, яка є складовою аграрної політики в країнах – членах ЄС, полягає у збереженні європейської моделі багатофункціонального сільського господарства, що характеризується в першу чергу малими та середніми формами господарювання сімейного типу, кооперативними об’єднаннями і націлюється на забезпечення сталого збалансованого сільського розвитку, зазначила Ольга Ходаківська.

Виходячи із мети, основні регуляторні інструменти, які застосовуються в земельній політиці, полягають в трьох ключових моментах, а саме: запобігання спекуляції на ринку земель, недопущення надмірної концентрації земельних площ в однієї особи та забезпечення перерозподілу земель на користь сімейного фермерства.

Загалом 96,0% фермерських господарств ЄС класифікуються як сімейні ферми.

Проте в умовах сучасних глобальних економічних перетворень, модель сімейного фермерства, яка для країн ЄС залишається еталонною уже тривалий час нині  знаходиться під загрозою уповільнення розвитку.

Так, кількість ферм у ЄС за останні 10 років зменшилася на третину і нині становить 10,5 млн.

При цьому дві третини ферм ЄС мають площу земель менше 5 га. Частка найбільших за розміром ферм ЄС – з площею землекористувань понад 100 га – у загальній їх кількості становить 3,3%. Такі господарства мають у користуванні близько 53% усіх сільськогосподарських угідь.

Із загальної кількості фермерських господарств 4 млн виробляють продукції вартістю менше 2 тис. євро на одне господарство у рік. Ними виробляється лише 1% загального обсягу сільськогосподарської продукції в ЄС.

Ще 3,1 млн фермерських господарств виробили продукції в межах від 2-8 тис. євро.

Нині в ЄС відбуваються процеси концентрації сільгоспугідь. Як наслідок зменшується кількість ферм з невеликою площею угідь, натомість, зростає частка ферм, які мають площу понад 100 га.

Основною причиною, що зумовила такий перебіг подій було «пом’якшення» механізмів регулювання доступу до земель сільськогосподарського призначення, що спричинило появу різних виробничих агроформувань, які не є сімейними та можуть мати частку не сільськогосподарського капіталу.

Як наслідок, нині всупереч загальноприйнятій політиці ЄС спостерігається тенденція руху сільського господарства від моделі сімейного фермерства до значно більших за розміром агроформувань.

Однак, досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що економічно ефективне використання земель сільськогосподарського призначення не завжди збільшує добробут суспільства, наголосила доповідач. Тому рух прав приватної власності на землю у сільському господарстві без належного державного регулювання може призвести до поглиблення процесів монополізації, обезлюднення сільських територій, зменшення доходів сільських жителів тощо.

Досвід країн ЄС є цінним для України, оскільки дає можливість уникнути чисельних проблем при побудові ефективного та прозорих земельних відносин.

В Україні фермерські господарства розглядаються як системоутворюючі для розвитку сільських територій, що полягає у самозабезпеченні продовольством, самозайнятості членів домогосподарств, стримуванні міграційних процесів, подоланні демографічної кризи, а також запобіганні обезлюднення сільських територій.

Зрештою, сімейні фермерські господарства є основою середнього класу на селі, що формує попит на освітні, культурні, медичні послуги в сільській місцевості і у такий спосіб стимулює розвиток сільських територій.

ЄС виділяє великі кошти на підтримку сільського господарства.

Україна, в якій сільське господарство є донором, а не реципієнтом по відношенню до  бюджетів, тривалий час не могла собі цього дозволити.

Проте з реформою децентралізації та передачі повноважень на місця ситуація кардинально змінилася. Саме громади як ніхто інший зацікавлені в активізації підприємницької ініціативи, започаткуванні нових виробництв, створенні нових робочих місць, залученні до цих процесів місцевих жителів. Тому в цих умовах, коли основний вектор перемістився з центру на місця, ідея сімейного фермерства видається цілком життєздатною.

Люди, які живуть і працюють на конкретній території, найбільше зацікавлені у її розвитку. З огляду на це сімейні фермерські господарства можуть гармонійно доповнити процес децентралізації в Україні.

Відкритим залишається питання щодо інструментів стимулювання їх розвитку, доступу до кредитів, інших фінансових інструментів, доступу до земельних ресурсів, їх місця і ролі в системі державної підтримки та податкової політики.

Варто також зазначити, що сьогодні для них відкрилися нові можливості: вирощування високоприбуткових нішевих культур – різноманітні ягоди, які користуються попитом і мають гарну ціну, лохина, ожина, полуниця, а також горіхи, равлики, трюфеля, розвиток органічного виробництва, бджільництва, рибництва тощо. Є практика, коли фермерські господарства об’єднуються у кластери. Гарним прикладом є ягідні кластери, туристичні, рекреаційні кластери – сільський і зелений туризм.

Саме у цьому напрямку і має спрямовуватися державна політика, інформаційно-роз’яснювальна та консультаційна робота як у найближчій, так і більш віддаленій  перспективі, підсумувала Ольга Ходаківська.

Переглянути відео