Крім збільшення надходжень від справляння єдиного податку 4 групи, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств» містить й інші положення, що формують додатковий фіскальний потенціал для сільських бюджетів, зазначив завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н. Леонід Тулуш, коментуючи новації законопроекту №6490-д від 18.05.2018, прийнятого Парламентом 10 липня 2018 року та підписаного Головою Верховної Ради України 18 липня 2018 року.

За його словами, це, у першу чергу, стосується змін до пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України. Ними передбачається, що суми податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) із доходів від здавання фізичними особами земельних ділянок (паїв) в оренду повинні сплачуватись податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об’єктів оренди.

Нині ж суб’єкти господарювання, орендуючи у селян земельні ділянки (паї), сплачують суми утриманого ПДФО із орендних доходів за своєю податковою адресою. Причому остання часто не співпадає із місцем розташування цих ділянок (паїв) і, відповідно, місцем проживання їх власників із числа сільських мешканців. Внаслідок цього суттєво зменшується доходна база бюджетів сільських громад, а відповідно, й їх можливості щодо надання якісних суспільних послуг своїм мешканцям, зокрема й з числа власників земельних ділянок (паїв), підкреслив Леонід Тулуш.

З огляду на те, що орендарями земельних паїв зазвичай є агрохолдинги, зауважив він, то відокремлені підрозділи за місцем фактичного здійснення господарської діяльності, як правило, не створюються. У цьому, з одного боку, відсутня потреба у самих агрохолдингів: наявна модель структуризації їх бізнесу цього не передбачає, адже створення низки відокремлених підрозділів за усіма місцями здійснення діяльності сформує додаткове навантаження на бізнес. З іншого боку, норми Господарського кодексу України (стаття 64) не зобов’язують підприємства створювати такі відокремлені підрозділи та їх офіційно реєструвати – це є їх правом, а не обов’язком, пояснив науковець.

Водночас таких «районів діяльності» у крупного агрохолдингу може бути значна кількість. Але незважаючи на це, ПДФО як із доходів у вигляді орендної плати за паї, так і з заробітної плати найманим працівникам спрямовується до бюджету місцевого самоврядування лише за однією – податковою – адресою такого підприємства.

Натомість норми прийнятого Верховною Радою закону фактично унеможливлюють такі ситуації. Спрямування ПДФО із орендних доходів змінюється: із територіальної громади за податковою адресою орендаря – на територіальну громаду за місцезнаходженням об’єкта оренди, зазначив експерт.

Це суттєво підвищить рівень доходів бюджетів місцевого самоврядування, які відносяться до сільських територій. За оцінками науковців Інституту аграрної економіки, додатковий приріст надходжень до бюджетів сільських громад може перевищити 1 млрд грн.

Водночас проблема створення відокремлених підрозділів та їх офіційної реєстрації за місцем фактичної діяльності, а також спрямування ПДФО, утриманого із заробітної плати працівників, зайнятих у таких підрозділах, до бюджетів місцевого самоврядування за місцем їх розміщення залишається відкритою, підсумував Леонід Тулуш.