Птахівнича галузь розвивається завдяки концентрації виробництва м’яса та яєць, що дозволяє суттєво підвищити ефективність відповідної діяльності. А застосовувана державою протягом останніх двох десятиліть політика підтримки розвитку сільського господарства лише посилила відповідні процеси, зазначив завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н. Леонід Тулуш, презентуючи результати проведеного вченими установи дослідження впливу наданих сільгосппідприємствам податкових преференцій на різні галузі сільгоспвиробництва в Україні.

За його словами, ринок продукції птахівництва, в першу чергу м’яса птиці – на відміну від ринків інших видів тваринницької продукції – характеризується значним внеском агропідприємств.

За даними офіційної статистики, на початку 2000-х років частка сільгосппідприємств у загальних обсягах виробництва м’яса птиці не перевищувала 40%. А вже у другій половині 2000-х років вона склала понад 75% і продовжувала зростати – до понад 85% в останні роки. Натомість, частка сільгосппідприємств у загальних обсягах виробництва м’яса ВРХ становить лише чверть і залишається практично незмінною з 2000-х років, а м’яса свиней – ½ і лише в останні роки поволі зростає.

За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, у середині 2000-х років лише сім птахофабрик утримували майже три чверті ринку курятини у сегменті сільгосппідприємств. Натомість, у 2016 році їх частка на ринку зросла до 85%, зазначив експерт. Стрімко зросла і частка п’ятірки бізнес-груп, що посідали лідируючі позиції на ринку м’яса птиці: із 56% у 2012 році – до понад 67% у 2017 році. При цьому частка лише однієї бізнес-групи, яка є лідером на ринку м’яса птиці, у поточному році може перевищити 50% загальних обсягів його виробництва в сегменті сільгосппідприємств.

Концентрація спостерігається й на птахівничих підприємствах з виробництва яєць, зауважив експерт. У середині 2000-х років понад три чверті обсягів виробництва яєць у сегменті сільгосппідприємств забезпечувалось майже 40 птахофабриками. Натомість, у 2015 році таку ж частку виробництва забезпечували вже лише 17 птахофабрик. Причому дві найбільших з них утримували понад 45% ринку яєць, що виробляються в сегменті сільгосппідприємств. У 2015 році частка лише однієї бізнес-групи, яка була лідером на ринку курячих яєць, перевищувала 56% загальних обсягів їх виробництва в сегменті сільгосппідприємств.

Таким чином, нині левова частка ринку продукції птахівництва сконцентрована в руках кількох крупних гравців, зазначив Леонід Тулуш. Зокрема, віднедавна більш як половина ринку курячих яєць, а з поточного року – половина ринку м’яса птиці, контролюється лише двома бізнес-групами. При цьому обидві переорієнтовуються на зовнішні ринки, активно користуючись при цьому ресурсами державної фінансової підтримки.

Внаслідок наявних процесів концентрації державна підтримка фактично використовується для розвитку лише кількох бізнес-груп, що займають лідируючі позиції на ринку продукції птахівництва, а не для збалансованого розвитку галузі птахівництва в цілому. При цьому обсяги лише податкових преференцій, отриманих галуззю за останні чотири найбільш прибуткові для птахівництва роки (м’ясо птиці – 2014-2017; яйця – 2012-2015) оцінюється вченими Інституту аграрної економіки у понад 20,5 млрд грн. або 1,3 млрд дол. США.

Особливо показовою в цьому плані є ситуація із наданням державної підтримки у формі «квазіакумуляції» сум ПДВ у 2017 році, яка передбачала попередню сплату ПДВ до бюджету, а потім його повернення суб’єктам господарювання вже у вигляді бюджетної дотації. Підприємствам лише однієї бізнес-групи – лідера з виробництва м’яса птиці – вдалось отримати майже 1,4 млрд грн таких бюджетних дотацій, що склало майже 35% загального обсягу підтримки за відповідною бюджетною програмою – тобто понад 67% загального ресурсу, спрямованого на підтримку галузі птахівництва, та майже 80% обсягу бюджетних коштів, направлених на підтримку виробництва м’яса птиці в Україні, поінформував експерт.

На його думку, такий підхід суперечить європейським стандартам державної фінансової підтримки, які передбачають «розпорошення» бюджетний ресурсів серед максимально можливої кількості її реципієнтів.

Зважаючи на це, підхід до формування політики державної підтримки розвитку сільського господарства, внаслідок застосування якого лише одна бізнес-група має можливість «вибирати» майже 80% бюджетного ресурсу, призначеного для цілої галузі, складно визнати економічно обґрунтованим. Держава повинна забезпечити можливість отримання державної фінансової підтримки максимально можливій кількості сільгосптоваровиробників, діяльність яких здійснюється в рамках наявного правового поля та заслуговує на таку підтримку, підсумував Леонід Тулуш.