Як свідчить світовий досвід, існують різноманітні моделі обігу земель. Але вони можуть бути ефективними, лише якщо враховують конкретні особливості тієї чи іншої країни та її національні інтереси, зазначила завідувач відділу земельних відносин та природокористування Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Ольга Ходаківська.

За її словами, практично кожна країна світу у той чи інший спосіб регулює обіг земель сільськогосподарського призначення.

Є країни з «жорстким», як у Данії, регулюванням земельних трансакцій, або з «м’яким» – як у Німеччині. Але практично кожна розвинена країна надає пріоритет місцевим фермерам, що проживають на даній території та ведуть господарство.

Зазвичай, першочергове право на викуп земельної ділянки надається орендарю або власнику суміжної ділянки, за умови, що він є фермером, самостійно господарює на землі та відповідає кваліфікаційним вимогам, а також зміг довести свою матеріальну і фінансову спроможність обробляти земельну ділянку, зазначила експерт.

Також переважне право на викуп земель надається територіальним громадам, якщо потенційний покупець не відповідає встановленим вимогам.

Поширеною практикою є участь у регулюванні ринкового обігу земель спеціалізованої агенції. У Нідерландах це – Бюро з управління сільгоспугідь, у Чехії та Словаччині – земельний фонд, у Німеччині – Товариство з питань управління землями, у Польщі, Франції та Іспанії – спеціальні агентства.

Практично усі країни, які пройшли етап становлення ринкового обігу земель мали довгострокові цілеспрямовані програми, які, крім іншого, передбачали надання пільгових кредитів на придбання земель місцевим фермерам, а також механізми придбання земель із розстроченням платежу.

Україна має скористатися цим позитивним світовим досвідом та створити умови, аби землю сільськогосподарського призначення придбавали ті, хто на ній живе і працює, підсумувала Ольга Ходаківська.